|  | 

Актуальність п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)

В історії літератури відомі твори, які, не витримавши випробування часом, швидко забувалися. Часто причиною відсутності популярності для твору була його “відірваність” від життя, в ньому читач не знаходив висвітлення проблем, що хвилюють суспільство взагалі і самого читача зокрема. Однак були й твори, які, щойно з’явившивсь, набували загального визнання, широкої популярності. До таких творів належить і написана у 1900 році І. Карпенком-Карим комедія “Хазяїн”, тема якої, – показ жорстоких методів збагачення, – є актуальною і зараз.

Що спонукало видатного драматурга до написання п’єси про таке суспільне зло, як нагромадження деякими людьми грошей нечесними шляхами? Справа в тому, що Іван Карпенко-Карий був добре знайомий із життям багатіїв (колишніх економів та управителів), адже він часто їздив по селах і бачив, яким способом багатіли “колишні мужики”: вони жорстоко експлуатували нещасних селян, а ті втрачали надію на визволення від панського ярма. Небайдужий до долі власного народу, драматург не міг не описати “хазяйське колесо” і самих експлуататорів, тим більше, що в руках він мав “живий” матеріал – власні спостереження.

Так з’явилися п’єси “Розумний і дурень”, “Сто тисяч”. У п’єсі “Хазяїн” хижацькі методи швидкого збагачення уособлює центральний персонаж Терентій Гаврилович Пузир (хазяїн), його прислужники Феноген, Ліхтаренко та інші. На першому плані для них – гроші, матеріальний достаток, здобутий нечесним шляхом. Так, саме нечесним, бо ці персонажі, щоб забагатіти, готові укласти угоду із власною совістю і використати народні нещастя – недорід, голод, пошесні хвороби.

Мільйонер Пузир, наприклад, годує робітників таким хлібом, який неможливо вкусити, настільки він твердий, велить платити їм не по тридцять п’ять, а по двадцять п’ять копійок на добу”, вважаючи, що це ще й забагато, і знаючи, що бідні люди нікуди не подінуться, а будуть працювати, щоб не вмерти з голоду. Хазяїн влізає у незаконні махінації, і єдине, що його хвилює, чи не дізнається хтось про це. Недалеко від хазяїна відійшли і його управителі. “Беріть – я вам не заважаю, не заважайте й мені!..

Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить на нашого хазяїна, як кріпаки!” – говорить Феногенові Ліхтаренко. І ці прислужники, і сам хазяїн живуть за рахунок бідного люду, анітрохи не дбаючи про нього й не задумуючись над тим, що самі колись бідували. Такі “хазяї” є й у наш час.

Хіба сьогодні ми не бачимо людей, які багатіють за рахунок соціально незахищених верств населення? Що тільки не робиться задля власного збагачення! Людям не виплачують заробітну платню, можуть вигнати з роботи, не заплативши ані копійки. Знаємо ми і приклади масового обдурювання, наприклад, коли підробляються дорогі ліки, які насправді нічого не і лікують, або виготовляються продукти харчування сумнівної якості. Виробників не хвилює, що хтось, можливо, за останні гроші купує і їх товар, чи зазнав фатальних наслідків від нього.

Так і чуємо голос Феногена: “…з усього треба користь витягать, хоч би й зубами при йшлось тягнуть, – тягни!” Таким чином, розуміємо: п’єса Івана Карпенка-Карого була актуальна в кінці XIX століття, актуальна вона й зараз, бо проблеми суспільства і моралі, зображені в ній, хвилювали сучасників драматурга, хвилюють нас, хвилюватимуть наших нащадків.




Актуальність п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (І варіант)