АМАЗОНКИ (КОСАЧІ, КОСАЧКИ)

АМАЗОНКИ (КОСАЧІ, КОСАЧКИ) – войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III – І тисячоліття до н. є.

Заселяли низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.

За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові.

А. займалися скотарством (надто – дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовим добутництвом.

За свідченням Геродота (484- 425 рр. до н. є.) та інших античних істориків, А. – вправні вершниці, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Африканські, острівні та південноамериканські А., що походять від причорноморських, знали також морську справу. (За Андре Теве).

Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси – українська назва амазонок – КОСАЧКИ, КОСАЧІ (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі).

За віросповіданням – язичниці (сонцепоклонниці). За головних богів мали ДАЖБОГА, ВЕЛЕСА, ТРОЯНА, ПЕРУНА, ЯРИЛА.

За сучасною гіпотезою, А. – засновниці української козацької вольниці. Підтвердженням цього – горельєфне зображення давньоукраїнського козака з “оселедцем” (на тім’ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. є.), підтверджує припущення про походження назви “козак” від слова КОСА.

Щороку на свято ЯРИЛА амазонки мали шлюб з молодими скіфами. Виховували А. лише дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи зумисне травмували (за Гіппократом).

В п’ятнадцятирічному віці дівчаткам випікали праву грудь, аби молода войовниця могла б вільно володіти мечем і луком (звідси назва “амазонки” – “безгруді”).

Проти амазонок вели постійні війни греки, котрі прибували в гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву амазонок з греками описав Геродот.

В цій битві перемогли греки й забрали полонених амазонок на корабель, аби повезти до Еллади й взяти з ними шлюб.

Коли парусники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відзначили свою перемогу вином. Цим скористалися А., що дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові амазонки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії.

Вітер заніс кораблі через Керченську протоку до Меотійського озера (Азовського моря) і там викинув їх на берег. Ступивши на землю, А. захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища.

Скіфські царі надіслали загін молодих скіфів з метою приборкати бешкетниць. Проте битви між амазонками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися й мирно одружилися. Але А. не захотіли жити “в приймах”. Вони примусили своїх молодих чоловіків піти до батьків, “узяти належну частину майна”, повернутися і “жити окремо”. Так скіфські юнаки і вчинили.

Тоді А. повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги).

Так утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем’я, що дістало назву САРМАТИ (САР-МАТИ, ЦАР-МАТИ – в назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: в родині сарматів головувала жінка). Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й війну з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб’є ворога.

З часом старі А. намовили своїх синів і внуків напасти на Скіфію й відібрати в “розпанілих” батьків і дідів “свої законні землі”. Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, в певній мірі втратили свої бойові здатності. Замість Скіфії утворилася Сарматія (лише на заході між Дніпром і Дунаєм зберігалася певний час Мала Скіфія).

Криваві битви між сарматами і скіфами, між синами і батьками – трагічна сторінка в історії стародавньої України як свідчення самоїдства й самознищення нації.

Про амазонок і сарматів античні історики, географи, трибуни й письменники створили велику літературу.

Зокрема, Гіппократ (470- 356 рр. до н. є.) підкреслює обізнаність амазонок з народною медициною. Він описує, як у дитинстві дівчаткам накладали на праву грудь розігрітий мідний інструмент, аби випалити безболісно грудь, внаслідок чого “вся сила переходила до правого плеча і правої руки”. Гіппократ розповів, як амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок.

Покалічених таким чином чоловіків А. використовували в ролі ремісників для таких робіт, які потребують сидячого способу життя.

Античний історик Лісій (Лисий, 459- 380 рр. до н. є.) повідомляв, що А. першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Це дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтверджує Страбон (68 р. до н. є. – 20 р. н. є.), який зазначає, що А. свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу.

А., за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст.

Діодор Сіцілійський (1 ст. до н. є.) розгорнуто описує подвиги цариці амазонок Фемішкіри (Феміскіри), котра зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом “підкорила багато народів за Танаїсом” (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.

Пише Д. Сіцілійський і про велику царицю амазонок Пантесилаю, котра у бойовому союзі з царем Енеєм брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. “Це була остання амазонка”, – зазначає Діодор.

Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. є.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію “за багато поколінь до Троянської війни”. Діонісій розповідає про царицю амазонок Мирину, яка на чолі свого війська, пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.

Велику увагу приділяють античні автори зв’язкам амазонок з Олександром Македонським, котрий походив з ПЕЛАЗГІВ. Зокрема, Діодор Сіцілійський пише про царицю “незвичайної краси і фізичної сили” Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг. “Я прийшла, – заявила цариця Македонському, – аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає в світі й жінки, дужчої й хоробрішої від мене.

Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних”.

Олександр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію.

Відомостей про їхню дитину античний історик не дає.

Усі античні автори пов’язують історію амазонок з виникненням могутнього племені сарматів. їм приділяють увагу і середньовічні історики.

А запорозькі козаки XVI – XVIII ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе “нащадками сарматських царів”, що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже, й амазонок.

Походження африканських, острівних та південноамериканських амазонок широко вивчав французький географ АндреТеве (1502- 1592), який побував у Бразилії та інших країнах. На його думку, амазонки переселилися в Африку, на океанічні острови та в Південну Америку після падіння Трої.

Постаті амазонок втілені у багатьох творах світового образотворчого мистецтва, зокрема – в скульптурах античних митців Поліклета, Скопаса, Фідія та ін.

А. відіграли велику роль в розвитку давньоукраїнської міфології. Як героїчні персонажі ввійшли до багатьох міфів і легенд античного світу та середньовіччя.