|  | 

Аналіз історичної поеми “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка

“Гайдамаки” – вершина ранньої творчості Т. Г. Шевченка. Ця поема знаменує перехідний період у творчості Кобзаря: від маленьких ліричних творів до великого ліро-епічного полотна, у якому поет по-новому осмислює дійсність. Історичною основою поеми є події народного повстання, спричинені жахливими соціальними та національно-релігійними умот вами. Польські поміщики ставились до кріпаків як до нижчої раси, у деяких районах панщина складала 5-6 днів на тиждень, до того ж селянин мав сплачувати податки. Українці терпіли не лише соціальне приниження, а навіть релігійне заборонялась православна віра.

У травні 1768 р. 70 гайдамаків на чолі із запорожцем Максимом Залізняком виступили з Мотронинського монастиря в густозаселені райони Правобережжя, підбурюючи селян на повстання. За лічені тижні повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля. На початку червня 1768 р. повстанці оточили місто Умань – один із найкрупніших центрів польського панства в Україні.

На бік повсталого люду перейшов уманський сотник Іван Гонта. Наляканий розмахом Коліївщини (“колій” – повстанець), російський уряд послав військо на допомогу польській армії (військо повстанців складали більше як ЗО гайдамацьких загонів). Підступні дії російських офіцерів, які запросили в гості ватажків повстання та заарештували їх, призвели до поразки повстання – табір повстанців під Уманню був оточений російськими військами.

Гонту і 800 його козаків росіяни передали в руки польського уряду. Після тривалих катувань повстанців знищили (Гонту катували три дні, знімаючи клаптями шкіру, а потім четвертували). Залізняка та інших його прихильників було тавровано і заслано до Сибіру.

У поемі Шевченка надана розгорнута картина гайдамацького руху 1768 року на Правобережній Україні, до того ж тема визвольного руху має подвійну перспективу: перша – священна дія, яка може служити прикладом національної свідомості; друга – неконтрольована сліпа руйнівна сила повсталого народу. З одного боку, автор позитивно ставиться до Коліївщини як каральної сили за злодійства конфедератів, з другого боку засуджує криваву розправу гайдамаків, порівнюючи її з пеклом (Залізняк і Гонта “люльки закурили”, але від них запалали “і хатина, і будинок”). Поет стоїть на позиції єднання слов’янських народів, але з болем сприймає забуття онуками історичного минулого України. Композиційно поема “Гайдамаки” складається з лірично-філософського ветупу-присвяти, історичного вступу (“Інтродукція”) та десяти розділів та епілогу.

Важливе значення мають такі складові частини твору, як “Передмова” (насправді – післямова), жартівливе звернення до передплатників поеми (“Панове субскрибенти!”) та “Примітки”, складені самим Шевченком. Лірично-філософський вступ до поеми являє собою авторські роздуми над швидкоплинністю життя, над нескінченними змінами в природі і людському житті. Поет вважає, що “все йде, все минає…”, але вічними залишаються тільки волелюбні прагнення народу.

Також він висловив своє ставлення і до можливих нападок реакційної критики на його “Гайдамаків”. Таким чином, у вступі до поеми автор визначив власні ідейно-естетичні позиції як співець цілого народу та його представник. Основна частина поеми починається “Інтродукцією”, де автор дає оцінку національному, релігійному та класовому стану тогочасної Польської держави. “Інтродукція” є своєрідною експозицією сюжету поеми. У творі простежуються дві сюжетні лінії: перша, основна, – змалювання підготовки та ходу повстання “Коліївщина”; друга – історія кохання Яреми та Оксани.

Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ “Гонта в Умані”, другої – “Червоний бенкет”. Головний герой поеми “Гайдамаки” – повсталий народ. Спираючись на історичну правду, поет показує не лише масовість гайдамацького руху, а й соціальну та національну неоднорідність повстанців, адже до боротьби стали не тільки багаті та бідні українці (просте козацтво, старшина), а й люди інших національностей (молдавани та волохи). Недаремно в пісні Волоха міститься заклик до єднання народів: Ой волохи, волохи, Вас осталося трохи; І ви, молдавани, Тепер ви не пани; Ваші господарі – Наймити татарам, Турецьким султанам.

В кайданах, в кайданах Годі ж, не журіться; Гарно помоліться, Братайтеся з нами, З нами, козаками… Гайдамаки готувались до повстання як до свята. Розділ, у якому розповідалося про освячення повстанцями ножів, так і називається “Свято в Чигирині”. Але сам Шевченко зображує Коліївщину не бенкетом (всупереч назві розділів “Червоний бенкет”, “Бенкет у Лисянці”), а лихом: Отаке-то було лихо По всій Україні Гірше пекла… А за віщо, За що люде гинуть?

Важливу роль у гайдамацькому повстанні відігравали кобзарі, образи яких поет вводить у твір. Так, кобзар Волох не тільки прославляє козацького ватажка Залізняка, а й збуджує маси, закликаючи до боротьби. Яскраво змальовано образи ватажків повстання. І якщо характеристику Залізняку влучно дає той же Волох, Називаючи його козацьким батьком, орлом сизокрилим, найбільшим багатством якого є “степ і море; скрізь битий шлях…”, бо немає я нього “ні оселі, ні саду, ні ставу…”, то образ Гонги найповніше відбито в розділі” Гонта в Умані”, де розповідається про вбивство Гонтою рідних дітей. У Цьому епізоді автор відтворив народні погляди на вірність присязі: Мої діти – католики… Щоб ве було зради, Щоб не було поговору.

Панове громадо! Я присягав, брав свячений Різать католика. Глибоко психологічний епізод вбивства Гонтою дітей розкриває безмежне батьківське горе.

Драматизм твору загострюється і в епізоді поховання дітей. Виривши могилу ножем, Гонта ховає дітей так, як ховали козаків, накривши очі червоною китайкою. Отже, і Залізняк, і Гонта – мужні й рішучі народні ватажки, які завжди разом з народом. Типовим представником повсталої маси виступає Ярема, образ якого подано в розвитку його особистості.

Від жидівського попихача, сироти-безбатченка, що навіть не має прізвища, Ярема зростає до народного месника: Не знав сіромаха, що виросли крила, Що неба дістане, коли полетить… Образ цей доцільніше характеризувати за допомогою “Епілогу”, із якого стає відомо про смерть Гонти й Залізняка. Лише доля Яреми залишається незрозумілою.

По-перше, після розгрому повстання він єдиний з героїв твору залишається живим, по-друге, поема закінчується такими рядками: А в нашого Галайди хата на помості. Грай, море! добре, море! Добре буде, Галайда. “Заключний монолог Яреми містить мотив-тему, що посідає важливе місце в поемі, тему пам’яті, нетлінності національної історії. “Хто-небудь згадає”, – мовить герой.

Автор-оповідач, який охоплює всі часові площини, стверджує протилежне: “Ніхто не згадає”, “Кат панує, їх не згадають”. Байдужості онуків гайдамаків протиставляється вірність їхній пам’яті самого автора”. У творі діють дві символічні постаті: Яреми, що єдиний залишився живим, і єдиного нащадка, автора-оповідача, який про козацьку славу розповість своїм нащадкам, бо “тими шляхами, де йшли гайдамаки, малими ногами ходив та… плакав”.

Шевченкознавець С. Валей навіть стверджував: “Ярема се поет сам, а що любов Яреми до Оксани се проекція у поетичний світ його власних любовних бажань і настроїв, се річ, що насувається безпосередньо при читанні поеми…”. Образ Яреми тісно пов’язаний з образом автора-оповідача, оскільки в. ліричних відступах є ряд висловів, які в однаковій мірі можуть належати як Яремі, так і оповідачеві: “О Боже мій милий! Тяжко жить на світі, а хочеться жить…”, “Молодеє лихо! Якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер”, “Серце мліє, як згадаю…”. Зростання особистості Яреми автор показує в динаміці.

Спочатку перед нами бідняк, який хоче збагатитися для того, “щоб зрівнятися з багатою коханою дівчиною. Через деякий час перед нами зовсім інший Ярема, здатний на помсту: “А Ярема – страшно глянуть – по три, по чотири так і кладе”. Визволивши Оксану від конфедератів, Ярема відразу повертається до повстанців, так само він чинить і після вінчання, бо інтереси повсталого народу для нього над усе. ‘ Коліївщина набула загальнонародного характеру, бо участь у повстанні взяли навіть жінки та підлітки.

Слід зазначити, що “Гайдамаки” – це ліро-епічна поема, у ЇЇ композиції важливу роль відіграють численні ліричні відступи, у яких поет стає співучасником зображуваних подій. В “Епілозі” образ поля, засіяного житом, є символічним натяком на те, що надалі слов’янські народи брататимуться. При цьому слід враховувати, що на Шевченка великий вплив мала християнська мораль: З того часу в Україні Жито зеленіє; Не чуть плачу, ні гармати…

Все замовкло. Нехай мовчить; Така Божа воля. Літературна критика прийняла появу поеми “Гайдамаки” неоднозначно. Прихильною рецензією відгукнулась 12 квітня 1842 р. “Литературная газета”. V ній відзначено прекрасний поетичний талант Тараса Шевченка.

Негативну оцінку поемі дав В. Бєлінський, та ця оцінка грунтувалася не на майстерності Шевченка, а на власних переконаннях російського критика, який вважав, що українська література не має перспектив розвитку. Але великий Кобзар усією своєю поетичною спадщиною заперечив таке судження.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Твір на тему: Аналіз історичної поеми “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка




Аналіз історичної поеми “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email