|  | 

АНДРІЙ МАЛИШКО (1912 -1970 pp.)

Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015
МИ – УКРАЇНЦІ
АНДРІЙ МАЛИШКО (1912 -1970 pp.)

Коли людям старшого покоління назвати ім’я Андрія Малишка, вони відразу згадають найпопулярніші пісні “Пісня про рушник”, “Київський вальс”, “Пісня про Київ”, “Київські зорі”, “Стежина”, “Вчителька”, “Ми підем, де трави похилі”, “Цвітуть осінні тихі небеса”, без яких не обходився раніше жоден урочистий захід чи тиха сімейна вечірка. Уже майже піввіку відійшов у вічність автор, а його твори й досі зігрівають серця людей своїм щирим ліризмом і задушевністю.

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. “Сім’я наша була велика – одинадцять дітей та батько з матір’ю, та старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин – всіх не прогодуєш. Хочеш – не хочеш, доводилося займатися чоботарським ремеслом, а в посушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки…”, – так згадував поет про свою родину.

Дитинство хлопчика минуло в злиднях та нестатках. У хаті допізна блимав каганець, батьки сиділи за роботою, а діти слухали, як Микита, батьків брат, прозваний “чорнокнижником”, читав “Кобзаря”.

Змалку доводилося працювати й Андрієві. Щоб допомогти родині заробити копійку, він ходив топити груби до крамарів. У них він брав читати книжки, які манили своїм чарівним світом. Тому коли треба було йти до школи, він уже вмів читати й писати. Роки навчання для Андрійка стали трагічними й радісними одночасно.

Трагічними, бо в цей час в Україні тривала запекла громадянська війна і навіть траплялося, що через вікна до класу залітали кулі й застрявали в стінах. А радісними – бо здобуття знань приносило хлопчикові несказанне задоволення.

Школа навчила його любити поезію. Учитель української мови та літератури Яків Іванович Козленко усіляко заохочував здібного учня до перших проб пера. Батько не дуже радів з тих успіхів, адже йому потрібен був не вчений, а помічник у господарстві.

Щоб якось відвадити Андрія від навчання, він навіть одного разу побив на хлопцеві свій чоботарський ретязь (вірьовку, ланцюг), а дізнавшись про вірші, порвав зошити й хотів забрати його зі школи. У відповідь на це малий Андрій узяв сірники й хотів спалити хату. Такі випадки, проте, не позначилися на взаєминах сива з батьком, якому присвячені такі теплі слова:

Привіт тобі, чесний сільський чоботарю,

Мій батьку далекий, старий кожум’яко!

Особливі стосунки в А. Малишка склалися з мамою. “Впадало в око його якесь незвичайне ставлення до матері. Глибока любов до матері була захована десь у найпотаємніших куточках душі”, – згадував сучасник поета В. Костенко. Ївга Базилиха, як називали матір у селі, знала безліч пісень. Він неї А. Малишку передалося глибоке відчуття народної пісні, тонке розуміння краси народної поезії. Синівську вдячність поет виразив уже зрілим майстром у рядках:

А вже найбільше, чуєте ви, мамо,

Я вам заборгував і не віддав

Ні шеляга за перше рідне слово..

Слухаючи маминих сумних пісень, Андрій іноді складав свої, щасливі кінцівки. Можливо, саме в цей час і народжувався майбутній поет?

Ще одним яскравим враженням дитинства були обухівські бандуристи, до яких часто навідувався хлопець і які справили великий вплив на його музичну культуру. “Той незабутній вогонь батьківської хати, де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, – вигодували й випестили мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя”, – так визначив поет витоки свого таланту.

Після закінчення школи А. Малишко навчався в медичному технікумі, потім – на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Деякий час учителював на Житомирщині. У 1930 році в журналі “Молодий більшовик” були надруковані його перші вірші, а вже до початку війни він – автор восьми поетичних збірок.

Муза А. Малишка зміцніла в роки Великої Вітчизняної війни. Він працював військовим кореспондентом у газетах, часто виїжджав на фронт. Після закінчення війни він – наймолодший пертий заступник голови Спілки письменників України, відповідальний редактор журналу “Дніпро”, лауреат Сталінської премії. Твори молодого поета вивчали в школі.

Радянська влада схвалювала його творчість, а від поета вимагала лояльності й підтримки. І він не наважувався прямо протистояти комуністичному тоталітарному режиму й закликати до його повалення. Іноді йшов на поступки й писав твори на догоду владі.

Але голос А. Малишка звучав впевнено, коли мова йшла про його Батьківщину. Поет невичерпної творчої енергії, він одним із пертих після смерті Сталіна порушив питання про голодомор в Україні, став на захист української мови, відмовився брати участь у переслідуванні письменників. За таку принципову позицію Комітет державної безпеки СРСР вважав А. Малишка “невиправним націоналістом”.

А його націоналізм полягав у безмежній любові до України та її народу. Кращу частину своєї творчості поет присвятив людям праці, щиро й проникливо виражав любов до рідної землі та Батьківщини.

Час відправив твори-одноденки А. Малишка в небуття, але в наших серцях він житиме вічно як неперевершений талановитий поет-пісняр.

ЗІ СПОГАДІВ ПPO А. МАЛИШКА

Валентина Малишко, дочка поета

Батькові багато було дано від Бога. Якби він не став поетом, він міг би стати характерним актором – частенько грав у житті… Якби батько не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон.

Дуже гарно воші співали з бабусею Ївгою українські пісні. Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів.

Олесь Гончар, український письменник

Згадую його виступ в клубі Ради Міністрів у 1956 р… Вийшов на трибуну малим, на паличку спирався (щось було в нього з ногою), плохенький такий, – з трибуни вертавсь клубком вогню, титаном, і паличку свою на сцені забув…

Складна була людина. І нелегка. Але в цьому ось вся його правда: “Україно моя, мені в світі нічого не треба. Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти”. Він не був від природи аж надто хоробрим.

Але ж ми бачили його відвагу, моменти безстрашшя. Мужнім його робила любов.

Юрій Мушкетик, український письменник

А виступи Малишка в Спілці, на зборах, на всіляких вечорах… Полум’яні виступи із величезною любов’ю до України. Такої любові в серці я більше, мабуть, не знаю ні в кого.

Така була любов… Вона вселялася в нас, Бона підносила нас, вона вела нас, вона диктувала нам, як треба любити Україну. І я вважаю, що ці два поняття – Україна і Малишко – нерозривні!




Твір на тему: АНДРІЙ МАЛИШКО (1912 -1970 pp.)




АНДРІЙ МАЛИШКО (1912 -1970 pp.)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email