Арго
Арго (франц. argot – жаргон) – І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і “таємничості”. А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але використовує слова з інших мов, діалектів та штучно створені; відрізняється деякими граматичними формами та окремими особливостями вимови. А. – мова замкнутих соціальних груп, яка функціонує як засіб відокремлення групи від іншої частини суспільства для приховання мети комунікації: лірницьке, ремісницьке, студентське, бурсацьке А. (див.: ). У цьому значенні те саме, що жаргон (див.: ). 2. Мова декласованих елементів суспільства і кримінального середовища: жебраків, волоцюг, злодіїв та інших злочинців – жебрацьке А., злодійське (кримінальне) А., або “блатна” мова (найвідоміший з видів А.). Слова і вирази А., використовувані в загальнонародній мові, називаються арготизмами: “блатний”, “по блату”, “стояти на шухері”, “кімарити”, “шкет”, “шмон” та ін.
Вони, втрачаючи системні зв’язки з іншими словами А., зберігають експресивність. У мові художньої літератури злодійське А. чи окремі його елементи використовуються для створення колориту кримінального середовища та мовної характеристики персонажів, а також при так званій оповідній манері в авторському мовленні (І. Франко, А. Тесленко, І. Микитенко, Б. Антоненко-Давидович). “Е, що то ви, молоді яндруси, говорите!.. По місті тротуарами ходять та ходаки з долини висмикують – велика штука.
А зловлять хатраки, то також що? Заведуть на дідівню, кобзнуть там чи й не кобзнуть, та й по всій історії” (І. Франко. “Хлопська комісія”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Твір на тему: Арго
Арго