|  | 

Балада про соняшник – ІВАН ДРАЧ Скорочено

Були руки і ноги в соняшника, Було тіло – шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу І в пазуху рвав гнилиці, І купався коло млина, І лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, – І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск.

Воно їхало на велосипеді, Обминаючи хмари у небі… І застиг він на роки і на століття У золотому німому захопленні: – Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму, Дядьку, хіба вам жалко?! Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.

Коментар У баладному, епічному дусі описує І. Драч соняшника як звичайного сільського хлопчиська з немудрими забавами й радощами. До пари йому й сонце – такий собі дядько в червоній сорочці, що їде на велосипеді. Для хлопчика – це розкіш, предмет захоплення й мрій. І раптом – несподівана паралель.

Ліричний герой (він же автор) зізнається у своїй любові до поезії, яка кожному в якусь мить, рано чи пізно, відкривається дивом.

Поєднання звичайного і високого, персоніфікація, несподівана асоціація роблять сам цей вірш оригінальним, неповторним поетичним відкриттям.




Балада про соняшник – ІВАН ДРАЧ Скорочено
Обратная связь: Email