|  | 

БАРВІНОК ГАННА

БАРВІНОК ГАННА (спр. – Білозерська-Куліш Олександра, псевд. – А. Нечуй-Вітер; 05.05.1828, с. Мотронівка, тепер у складі с. Оленівки Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – 06.07.1911, там же) – авторка оповідань з “народних уст”, представниця етнографічно – побутової школи в літературі.

Народилася у високоосвіченій дворянській родині. Батько служив повітовим комісаром і предводителем дворянства, був палким прихильником Вольтера. Мати – дочка козацького сотника, прекрасна господиня, мудра, лагідна, поетична жінка. Захоплювалася романами В. Скотта, але над усе любила й шанувала українські пісні, стародавні звичаї.

Всі діти Білозерських стали видатними діячами української культури: брат Василь – громадський і літературний діяч, один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства; Микола – фольклорист і етнограф, автор праці про Шевченка (“Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц”), видавець збірника “Южнорусские летописи”, редактор “Черниговских губернских ведомостей”.

Ганна Барвінок освіту одержувала вдома, а також у приватних пансіонах на Полтавщині (с. Кропивне, м. Конотоп). Вийшла заміж 1847 р. за П. Куліша; старшим боярином на весіллі був друг сім’ї Т. Шевченко.

Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства виїхала до Тули – місце заслання її чоловіка. З 1854 р. жила в Петербурзі, а з 1883 р. оселилася в Мотронівці, де дожила до смерті.

Літературну діяльність Ганна Барвінок розпочала 1858 р. оповіданнями з сільського життя, опублікованими в альманахах “Хата”, “Руська хата”, “Рада”, “Перший вінок”, “Наша доля”, журналах “Основа”, “Киевская старина”. В центрі уваги авторки – родинно-побутові стосунки, тяжка, нерідко трагічна доля жінок – селянок, зумовлена здебільшого негараздами в сім’ї та іншими побутовими обставинами. Тут вона є “повним паном форми”, майстром щирої ліричної розповіді. І. Франко зазначав, що Ганна Барвінок створила “ряд прочувствованных рассказов, живописующих украинскую женщину, и снискала себе почетное имя как поэт женского горя”.

С. Єфремов назвав її “поетом горя і бідування жіночого”: “У неї трохи вужча (порівняно з Марком Вовчком. – Лет.) сфера творчості, обмежена психічними переживаннями жінки – селянки, але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги. Оповідання Ганни Барвінок – здебільшого фотографічні малюнки, мало не стенографічно записані пригоди з життя, що подають цікавий матеріал до розуміння народної психологи, звичаїв, побуту. Кращі з них – “Не було змалку, не буде й д’останку”, “Перемогла”, “Русалка”, “Лихо не без добра”, “Восени літо”, “Вірна пара”, “Квітки з сльозами, сльози з квітками”.

Так, у досить поширеному сюжеті про дівчину – сироту, яка залишилася самотня з дитиною на руках, найцікавішими, художньо досконалими є описи переживань героїні, зміна в її внутрішньому світі, в ставленні до життя і людей (“Сирітський жаль”, 1861). Душевні муки жінки, що терпить від знущань чоловіка-деспота, лежать в основі оповідання “Хатнє лихо” (1861).

Трагізм становища героїнь нерідко поглиблює їхня лагідна, м’яка вдача, невміння відстояти себе. Критика неодноразово наголошувала, що характери у прозі Ганни Барвінок значно менше детерміновані соціальною приналежністю, соціальним середовищем в цілому. Так, в оповіданні “Не було змалку, не буде й д’останку” лірично оповідається про кохання Зіньки, вільної козачки, та кріпака Федора – зародження його, поезію перших побачень, гіркоту вимушених розлук і радощі тихого родинного життя (сюжет близький до “Козачки” Марка Вовчка, але без його соціальної підоснови). Причиною трагічних переживань героїв Ганни Барвінок є здебільшого явища морального та естетичного плану; погляди старшого покоління на нерівний шлюб, однозначно негативне ставлення до порушення звичаїв, тяжка недоля (передчасна смерть, гірке вдівство й сирітство), а не кріпацьке, підневільне становище героїв.

Згадувані в оповіданні факти гуманного, людяного ставлення панів до селянської пари радянська критика трактувала як відхід від істини, “ідилічне світло”, що протиставляє прозу Ганни Барвінок “соціально-викривальному характерові прози Марка Вовчка”.

З оповідань Ганни Барвінок постають виразні картини селянського (здебільшого кріпацького) життя, змальовані з широким використанням фольклорно-етнографічного матеріалу. Героїні ряду оповідань письменниці (“Сирітський жаль”, “Не було змалку, не буде й д’останку”, “Молодича боротьба”, “П’яниця”, “Жіноче бідування”, “Хатнє лихо”) не завжди тихі й покірливі. В особливій м’якій жіночій манері вони виявляють і високу гідність, і духовну красу та волю.

Такі Параска Духанівна (“Хатнє лихо”), Стеха (“П’яниця”), Харитина (“Перемогла”), героїня “Молодичої боротьби”. В ім’я родини, близьких, а особливо дітей вони здатні перетерпіти все, піти на справжнє мучеництво, на самопожертву.

Основною прикметою прози Ганни Барвінок є її народна мова, вільне володіння стихією народної творчості взагалі. Саме народні українські пісні, яких чимало записала письменниця, лягли в основу низки її оповідань, неопублікованої драми “Материнська помста”.

Рукописна спадщина Ганни Барвінок зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка HAН України та Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.

Літ.: Грінченко Б. А. А. М. Куліш, Ганна Барвінок. Чернігів, 1901; Чубинський В. Ганна Барвінок // Барвінок Ганна. Вибрані твори. К., 1927; Денисюк І. Талант без талану // Вітчизна. 1968. № 12; Коломієць В. В. Дзвонар народного пробудження // Дивослово.

1994. № 1; “Залишаюсь глибоковідданим…” : Листи В. Горлянка до Г. Барвінок // Хроніка 2000: Наш край. К., 1993. Вип.

1-2.

Л. Дем’янівська


Твір на тему: БАРВІНОК ГАННА




БАРВІНОК ГАННА
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email