БІЛА МАРА – ГРИГІР ТЮТЮННИК

Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015

У КРАЇНІ ГУМОРУ

Якщо ти любиш пожартувати й посміятися, то із задоволенням читатимеш жартівливі вірші, гумористичні оповідання. У них поети за допомогою влучних слів відображають смішне в характері людини, життєвих явищах, роблять це дотепно й доброзичливо.

ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ

Комічні оповідання

ГРИГІР ТЮТЮННИК

Народився Григір Тютюнник (1931-1980) на Полтавщині. Дідівська хата, старовинна, велика, стояла над шляхом, що веде до Гадяча. У базарні дні проїжджі зупинялися тут перепочити, напоїти коней, поговорити.

У юні роки на долю Григора випало багато тяжких випробувань. Він знав, що таке біль, поневіряння, холод і голод, несправедливість. Тому у своїх творах він уболівав за людину і відчував її так, за його словами, як рана сіль.

Твори Григора Тютюнника вирізняються своєрідним баченням світу, є сяючою перлиною в українській літературі. Герої творів, їхні характери, події вражають читача, залишають у пам’яті й серці глибокий слід.

Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармони у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, – а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою багатьох його творів. А тему своїх творів Григір Тютюнник чітко сформулював сам: “Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом, для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їхніх виявах”.

Людей з такою душею письменник змалював у своїх творах.

БІЛА МАРА1

Не було ще такого літнього ранку, – хіба вже каміння з неба, – щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже Арсен на ногах.

Почепить через плече стару шкіряну торбу з вареним зерном, що пахне кутею (рибі на принаду), убгає в кишеню круглу бляшану баночку з великими й малими рибальськими гачками, вудки в руки і – гайда до річки. Йде помалу, бо, як сам каже, ноги вже не козацькі – болять од старості.

1Ма́ра – істота чи предмет, що уявляється комусь; привид.

А надворі світає й світає. На луках туманець при самій траві стелеться, лелеки вздовж болота походжають – як матроси: у чорних штанях та білих-пребілих сорочках. Походжають, походжають на своїх тонких та довгих ногах, потім, дивись, ізнявся котрийсь, полетів, а в червоному дзьобі – жабеня: дітям своїм, лелеченятам, сніданок поніс.

– Баї – скаже тоді Арсен, задерши голову до лелеки. – Ухопив, кажеш? Ну неси, неси, погодуй своїх голопуцьків.

І чимчикує собі далі. Вудки на плечі колих-колих, гачки в баночці брязь-брязь… Уже й до річки недалеко.

Вологою з лісу потягло та мокрою глиною з круч.

На річці теж туман. Та такий густий, що й води крізь нього не видно, а тільки чути, як вона шепелявить у кущах верболозу – течія сильна.

– Кахи, кахи! – закашляє Арсен, бо важко йому в тумані дихати. А з-під кручі котрийсь ранній рибалка:

– Ану, діду, не кашляйте лишень, бо всю рибу порозганяєте! – жартує.

Постоїть Арсен трохи під кручею, погомонить з рибалкою та й покашляє далі. Тільки-но вибухає Арсен своє “кахи!”, так поперед нього або сонний заєць підскочить і дремене геть, або припутень1 з гнізда зірветься, або вепр злякано хрокне й затріщить сухим хмизом, тікаючи… Бояться лісовики дідового кашлю.

Іти Арсенові недалеко: до того місця, де верба у воду впала, як він був ще молодий. Упала та й досі лежить, бо таки міцно вчепилася корінням за кручу.

1 Припу́тень – великий лісовий голуб.

Якої тільки риби не водиться біля тої верби дідової! Вдень соми-вусачі в корчакуватому гіллі сплять, уночі вайлуваті лящуки та дужі, як воли, коропи поміж тим гіллям нишпорять, смакуючи варене зерно, що його на дно сипле для принади. А вранці ще й прудкі краснопері в’язі навідуються – то ж ловиться Арсенові рибка щоднини.

Тільки одного разу не прийшов Бушля до річки. Усі рибалки, що вудили в той ранок, страх як здивувалися. Міркували і сяк і так: може, занедужав старий, може, заспав, бо в таких літах на зорі тільки й спиться, а вночі дутики всякі в голову лізуть та привиди – старече безсоння.

Аж воно не захворів Арсен і не заспав.

А сталося от що.

Вставши, як завжди, раненько, прихопив Арсен своє рибальське начиння та й пішов з двору. На небі, поміж хмарами, ще висів блідий ріжок місяця, а на сході вже біліла вузенька смужка світанку. Арсен пристояв біля повітки1, обмірковуючи, що його робити: прийти до річки в отаку рань – поплавків на воді ще не буде видно, до того ж попереду Крута балка. Про цю балку він за все своє життя наслухався таких жахів, що й зараз, на старості, побоювався вночі тієї чорної прірви при самій стежці до річки. То бачили в ній вовка, що ніс на спині ягня, то чули, як там щоночі плакав або реготав пугач на самотньому всохлому кленові…

Арсен знав, що все те могло бути, знав і те, що справжній страх не такий уже й страшний, як вигаданий. Тож, зміркувавши так, вирішив іти: що буде, те й буде.

1 Пові́тка – господарське приміщення для утримання домашніх тварин або зберігання різного майна.

Крута балка починалася одразу ж за селом. На підході до неї Арсен, обзиваючи себе “боягузом” та “як малою дитиною”, стишив ходу й ступав майже нечутно. Місяць стояв низько, вже не зазирав у балку, тому в ній панувала темрява і чаїлася якась недобра тиша. Аж раптом попереду, неподалік од Арсена, щось завовтузилося й зашелестіло.

Старий зупинився і, затамувавши подих, уп’явся очима в те місце, звідки чулася вовтузня. Незабаром з балки виповзло на стежку щось біле, як шмат полотна. Завмерло на хвилю, потім обернулося на місці й посунуло просто на Арсена.

Відчуваючи, як по спині мурахами побіг морозець, Арсен хутко скинув з плеча вудки й наставив їх перед себе.

– Ну-ну! – сказав ледве чутно, бо губи йому звело од страху. – Нашій своєю дорогою, м-мара нещасна!

“Мара” зупинилася, пристояла трохи і знову рушила на Арсена.

– Свят, свят! – прошепотів старий за давньою звичкою і позадкував – швидше, й швидше, й швидше. Тоді окрутнувся на одній нозі, так що ледве не впав – ноги ж таки не козацькі, – й побіг до села, раз по раз озираючись на те біле чудовисько, доки його й зовсім не стало видно.

Біля крайніх хат зупинивсь і довго одхекувався. Тим часом надворі майже геть розвиднілося. З димарів поміж садами то там, то там піднімалися вгору червонуваті напроти сходу сонця дими – затопили люди печі.

– Що ж то воно за мара була? – сказав уголос Арсен і, повагавшись, рушив стежкою до річки: може, приверзлося? Може, там нічого й не було?

Проте не зробив і десяти кроків, як знову зупинився: “мара” поволеньки повзла йому назустріч… Ось вона все ближче й ближче… Цоп – стала, хрокнула тихенько.

Арсен підступив до неї кроків зо два-три, маючи вудки напоготові, придивився пильненько і раптом затіпався од хрипкого старечого реготу. То була газета, проткнута в кількох місцях сизими голками, а з-під неї стримів гострий їжачий писок1.

– То це ти, парубче, лякаєш діда, ге ж? – похлинаючись реготом, вимовив Арсен. – На гніздо собі тягнеш, чи що?

Їжак сердито хрокнув, обминув старого й поволік газету до села. Слідом за ним, поклавши вудочки на плече, потупцяв і Арсен. Бо яка ж теперечки риболовля, як оновже сонце з-за прута2 вихопилося, а до річки ще йти та йти!

1 Пи́сок – тут: мордочка.

2 Пруг – край чого-небудь; тут: лінія горизонту.

– Чого це ти сьогодні так рано вернувся? – здивувалася Арсениха, коли Арсен, поклавши вудки на кілочки під стріхою, висипав курям варене зерно.

– Та… – сховав очі під кошлатими бровами Арсен. – Води прибуло багато. Який же кльов, як вода прибуде? Ніякого…

І пішов у хлівець на сіно досипати недоспаної ночі.

– Хто головний персонаж оповідання? Яким ти його уявив (уявила)? Пригадай, чому діда Арсена прозвали Бушлею.

– Знайди в тексті описи картин природи. Якими “звуками, кольорами, ароматом” їх наповнено?

– Який випадок з рибальського життя діда Арсена описав Григір Тютюнник? Передай його зміст близько до тексту.

– Розглянь малюнки. Яким уривкам оповідання вони відповідають? Чому Арсен перелякався “білої мари”?

– Чи можна це оповідання назвати комічним? Чому?

– Поділіть текст на частини. Виберіть завдання: складіть план (малюнковий, цитатний, розповідними короткими реченнями).

– До однієї частини складіть сценку й зіграйте її.

Повтори і пригадай

– Поясни, чому розділ має таку назву.

– Вибери один з творів розділу й виразно його прочитай.

– Які побажання висловив дітям кожен автор прочитаних творів? Сформулюй їх коротко.

– Уяви, що зустрілися павучок і Стоніжка. Якою могла б бути тема їхньої розмови?

– Придумайте колір сміху. Намалюйте сміх, радість. Розкажіть про гумористичні твори Остапа Вишні, Григора Тютюнника, Грицька Бойка (тема, персонажі, пейзажі, художні засоби, основна думка).

– Проведіть свято гумору. Виберіть твори, виразно їх прочитайте, розіграйте описані ситуації. Складіть гумористичні твори-мініатюри з власного життя.