“Благословен той час великий, урочистий, як ти постав!” (Микола Вороний) – Микола Вороний (1871-1938)

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Її я славлю, і хвалю,

І кожну їй хвилину Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю…

Як рідну Україну!

(Микола Вороний)

Микола Вороний – талановитий поет, літературний критик, перекладач, театрознавець, публіцист, журналіст, актор, режисер, громадський діяч. Як митець – новатор він експериментував з поетичною формою, як знавець європейських літератур і перекладач з кількох мов упроваджував новітні художні стилі й методи, переносячи їх на український грунт. Зокрема, Вороний був прихильником символізму.

Як теоретик літератури він також орієнтував вітчизняних митців на поетику модернізму.

“Благословен той час великий, урочистий, як ти постав!” (Микола Вороний)

Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (сучасна Дніпропетровська обл.) у ремісницькій сім’ї. Його батько походив з кріпаків, а мати – зі шляхетського роду Колачинських, відомого кількома поколіннями духовенства, а передусім – освітнім діячем Прокопом Колачинським, ректором Києво-Могилянської академії.

Зразком лицарського духу був для малого Миколки дід по матері Павло. Двадцять п’ять зі ста прожитих літ він прослужив в уланському полку – і залишився поза спокусами чужою мовою і становищем. Усвідомлення власної українськості, почуття національної гідності супроводжували його упродовж усього життя. їх успадкував і онук – згодом автор знаменитого твору: на основі літописної оповіді про могутній вплив запаху зілля з рідного краю Вороний написав поему “Євшан – зілля” (1899), з якою ви вже ознайомились у 6 класі.

Пам’ятаєте й провідну ідею твору: “Краще в ріднім краї милім / Полягти кістьми, сконати, / Ніж в землі чужій, ворожій / В славі й шані пробувати!”.

Через півроку після народження сина родина переїхала на Слобожанщину. Дитинство Миколи Вороного минуло у Харкові, де він навчався у початковій школі й реальному училищі. Після наступного переїзду сім’ї Микола продовжив навчання у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за участь у нелегальних народовольчих гуртках, читання і поширення забороненої літератури.

Виключення потягло за собою нагляд поліції з позбавленням вступу до вищої школи й права жити у великих містах Російської імперії.

Нелегально перебуваючи в Харкові, Микола Вороний вступив до “Братства тарасівців” – таємної політичної організації, що виборювала державну незалежність України.

Позбавлений можливості навчатися в Росії, Микола Вороний вирішує здобувати вищу освіту в Європі. Юнак мріяв про Софійський університет, в якому викладав авторитетний вчений Михайло Драгоманов, проте коли надумав туди поїхати, надійшла сумна звістка про смерть Михайла Петровича. 1895 року Вороний виїжджає за кордон, навчається на філософському факультеті у Віденському, а згодом у Львівському університетах. Життя у Львові інтелектуально збагатило майбутнього письменника.

Він познайомився з Іваном Франком, згодом навіть став хрещеним батьком Франкового сина. Період становлення особистості Миколи Вороного позначений духовним впливом Великого Каменяра. Саме Іван Франко залучає його до праці в редакції журналів “Житє і слово”, “Зоря” та газет “Громадський голос”, “Радикал”; рекомендує Вороного як режисера театрові “Руська бесіда”.

Захоплення театром 1897 року приводить Миколу Кіндратовича до роботи в мандрівних трупах Марка Кропивницького, Панаса Сакса – ганського, Миколи Садовського та інших, що виступали на Східній Україні. Своєрідним антрактом у акторських мандрах були роки життя Вороного в Катеринодарі (1901 – 1903).

Працюючи у банку, митець не припиняв активної літературно-громадської діяльності: виступав з публікаціями у “Літературно-науковому віснику”, альманасі “З-над хмар і долин”, діяв у підпільних гуртках. Деякий час Микола Кіндратович мешкав у Харкові, Одесі, згодом – у Чернігові, де працював у земстві. Київ став постійним місцем проживання з 1910 року. В 1911 році Вороний видав збірку “Ліричні поезії”, у 1913 – “В сяйві мрій”. Віршем “За Україну!” митець привітав національну революцію 1917 року: “За Україну! / З огнем завзяття / Рушаймо, браття, / Всі вперед! / Слушний час / Кличе нас – / Ну ж бо враз / Сповнять святий наказ!”.

Твір був покладений на музику композитором Ярославом Ярославенком. Ця маршова пісня супроводжувала усі громадські зібрання в Галичині, стала своєрідним гімном української революції. Твір увійшов до однойменної збірки патріотичної лірики, виданої 1921 року в Польщі.

Крах УНР зумовлює виїзд митця у 1920 році за кордон. Спочатку Вороний жив у Варшаві, згодом у Львові, де викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені Миколи Лисенка. У 1926 році змучений ностальгією за рідним краєм Вороний повертається до Харкова, де отримує посаду завідувача літчастини оперного театру.

Згодом переїздить до Києва, поринає у педагогічну і літературну роботу, видає книгу вибраного “Поезії” (1929).

Палкий прихильник і шанувальник європейської літератури, Микола Вороний активно перекладав її взірці українською мовою. Найчисленнішими є його переклади з французької (поезії Армана Сюллі-Прюдома, Поля Верлена, Моріса Метер – лінка), німецької (вірші Генріха Гейне, “Ткачі” Гергарта Гауптмана), польської (“Мазепа” Юліуша Словацького), російської (“Скупий рицар”, “Кам’яний гість”, “Моцарт і Сальєрі” Олександра Пушкіна) літератур. У перекладацькому доробку митця – староіндійська, перська та японська поезія, як-от “Капличка” Охари То Ко: “Стоїть самотою капличка. / Череп’яна дахівка понищена, / Туман фіміами курить безупинно, / Двері упали…

А місяць / Вгорі причепив свій одвічний ліхтар”. Багато дослідників творчості Вороного зауважували, що майже всі перекладені твори залишили слід в оригінальній практиці митця.

30-ті роки були тяжкими для письменника через політичні репресії: заборона жити в Україні й вислання в Росію, арешт і засудження до семи років робіт у таборах сина Марка, теж поета, публіциста, який загинув 1937 року на Соловках. Самого Миколу Вороного було заарештовано в квітні й розстріляно 7 червня 1938 року як ворога народу, а його твори заборонено друкувати. “Може, – зазначав Григорій Вервес, – найбільше Вороному пощастило з перекладом “Інтернаціонала”, який виконувався на різних урочистих зібраннях навіть тоді, коли поет перебував на засланні або за гратами”. Лише в часи незалежності України ім’я Миколи Вороного реабілітовано, а слово поета з новою силою зазвучало на рідній землі, яку він так любив: “Гей, кому щомить / Серденько болить / За народ, за край коханий, – / Той робітник пожаданий / Знає, що робить!”.



(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: “Благословен той час великий, урочистий, як ти постав!” (Микола Вороний) – Микола Вороний (1871-1938)