БОРДУЛЯК ТИМОФІЙ (ТИМОТЕЙ)

БОРДУЛЯК ТИМОФІЙ (ТИМОТЕЙ) (псевд. – Т. Бондаришин, Т. Ветлина; 02.02.1863, с. Бордуляки, тепер Бродівського р-ну Львівської обл. – 16.10.1936, с. Великий Ходачків, тепер Козівського р-ну Тернопільської обл.) – письменник, майстер малих жанрів – психологічного оповідання та новели.

Народився в сім’ї бідного селянина. Закінчив теологічний факультет Львівського університету (1889). Вільно володів багатьма мовами, що дало йому змогу широко знайомитися з творами світового письменства в оригіналах.

Був священиком, вчителював у селах Галичини (Городище, Великий Ходачків).

Літературну творчість розпочав наприкінці 80-х років перекладами І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, Г. Гейне, Н. Лeнау, Г. Сенкевича, К. Міксата, а також власними поезіями (“Осінній сонет”, “Зимові сонети”, “Сівач”, “Нетямущий” та ін.). У 90-х роках почав писати короткі психологічно забарвлені оповідання з життя галицького селянства. У 1891 – 1898 рр. в галицьких виданнях (газета “Діло” та ін.) було опубліковано 22 оповідання, які згодом склали збірку “Ближні” (Львів, 1899).

Проза Т. Бордуляка тематично прилягає до творчості “покутської трійці” – В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, новелістики О. Кобилянської, О. Маковея та інших західноукраїнських прозаїків. “Це письменник селянської праці, – зазначав С. Єфремов, – яку вміє справді опоетизувати і знайти в ній моменти високого морального і художнього задоволення”. Його твори сповнені теплого ліризму і м’якого гумору, яскраво виявленого співчуття автора до своїх героїв. “Омрійливо і люблячою рукою списує Бордуляк повсякчасне горе і скупі радощі галицького селянина, без зайвої сентиментальності та підсолодженого тону, але й без тієї страшної, коли хочете, об’єктивності, на яку багаті оповідання Ковальова” (С. Єфремов). У центрі кожної новели – невелика подія, яка в нужденному житті селянина набирає часом перебільшених рис, як, наприклад, купівля корови (“Дай, боже, здоровля корові”). Безмір горя й душевних мук матері розкриває ситуація, коли треба знищити батькову пам’ятку, аби натопити в хаті й зігріти хвору дитину (“Для хорого Федя”), Мрії про казкову країну “за високими горами, за широкими морями” – Бразилію, де “бездомним нетягам, безземельним халупникам, підупалим господарям”, “загалом усім, хто лиш чує в руках силу до роботи”, дадуть землі доброї, врожайної, скільки сам захочеш (“Бери, будуйся, господарюй на щастя, на здоров’я, та ще й податку не візьмуть від тебе”), передає повела “Ось куди ми пійдемо, небого!” Говорить письменник і про марність цих світлих надій, утопічних мрій (“Іван Бразілієць). У селянина залишається лише його убога “самітна нивка” (образ майже символічний на означення нужденної селянської долі) та “бідні”, “забуті”, чорні порепані руки”.

Деякі новели своєю емоційною забарвленістю, ліризмом наближаються до поезій у прозі (“Перший раз”, “Бузьки”).

Протягом перших десятиріч XX ст. Т. Бордуляк опублікував новели “Жура”, “Перерваний страйк”, “Майстер Федь Триндик”, “Передновок”, “Вістка”, “Ювілят” та ін., у яких закликав “вирвати село з упадку”, звільнити від злиднів, темноти, пияцтва; картав інтелігенцію за байдужість до громадських справ.

В роки Першої світової війни і наступної окупації Галичини Польщею розкривав жахи кривавої воєнної бійні і жорсткі окупаційні порядки. У 1903 р. в Києві вийшла збірка “Оповідання з галицького життя”, в якій опубліковано 17 творів письменника, майстра “простих, невишуканих, та теплим чуттям огрітих оповідань” (І. Франко).

Перекладав Т. Бордуляк твори світового письменства (“Електра” Софокла, “Змова Катіліни” Салюстія Крісни, частина “Божественної комедії” Данте, давньоруський епос “Слово о полку Ігоревім”).

Літ.: Лисенко Е. Тимофій Бордуляк: Літературно-критичний нарис. JL, 1960; Засенко О.

Тимотей Бордуляк // Засенко О. Літературно-критичні нариси і статті. К., 1962; Приходько І. Тимофій Бордуляк // Творчі портрети українських письменників XX ст. Тернопіль, 1993.

Л. Дем’янівська