|  | 

ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ – У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ

Ще раніше мені доводилося здаля бачити цю крамницю.

Разів зо два я проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів; чарівні кульки, дивовижні ковпаки, ляльки для фокусів, кошики з начинням для фокусників, колоди карт і багато інших дрібниць. Чомусь ніколи мені не спадало на думку зайти в цю крамницю. Але одного разу Джип, узявши мене за палець і не кажучи ні слова, повів мене до вітрини; при цьому тримався він так, що не зайти з ним туди було ніяк.

– Коли б я був багатий, – сказав Джип, показуючи пальцем туди, де лежало “Зникаюче яйце”, – я придбав би собі ось цю річ. І цю. – Він показав на “Маля, яке плаче зовсім як живе”. – І цю.

То була таємнича річ, котра звалася “Купи і дивуй друзів!” – саме так зазначалося на акуратному ярличку.

– А під цим ковпаком, – сказав Джип, – зникає все, що туди покладеш. Я читав про це в одній книжці. А ось, тату, “Невловимий гріш”, тільки його так поклали, щоб не було видно, як це робиться.

Джип успадкував чарівні риси своєї матусі: він не кликав мене до крамниці і не набридав, він тільки тягнув мене за палець до дверей. Зовсім позасвідомо, і було зрозуміло, чого йому хочеться.

Ми потрапили в крихітну, темнувату крамничку. Дзвіночок на дверях, коли ми їх зачинили, жалібно дзенькнув. У помешканні нікого не було, і ми могли роздивитися навколо. Ось тигр із пап’є-маше на склі, котре покриває прилавок, спокійний, розсудливий тигр, помірковано хитає головою; ось різноманітні кришталеві кульки; ось мармурова рука із чарівними картами; ось цілий набір чарівних акваріумів, від великих до найменших.

Навколо було кілька чарівних дзеркал. Одне витягувало і звужувало вас, друге віднімало у вас ноги і розплющувало вашу голову, а третє взагалі робило з вас якусь круглу, товсту бочку. І поки ми сміялися перед цими дзеркалами, звідкись з’явився чоловік, вочевидь господар.

Він стояв за прилавком, дивний, блідий, з темним волоссям. Одне вухо було в нього довше за друге, а підборіддя – ну чистісінько як ніс черевика.

– Чим можу прислужитися? – запитав він і розчепірив свої довгі чарівні пальці на склі прилавка. Потім він звернувся до Джипа з ласкавого усмішкою:

– А ти, знаєш, непоганий хлопчик…

Я здивувався, не розуміючи, як він міг здогадатися. В інтересах дисципліни ми тримали це в секреті навіть удома. Джип вислухав похвалу мовчки і продовжував дивитися на продавця.

– Тому що тільки хороші хлопчики можуть зайти в ці двері.

І нараз, як на підтвердження, почувся грюкіт у двері й писклявий дитячий голос:

– І-і! Я хочу зайти туди, тату! Тату!

Я хочу зайти! І-і-і!

І благання вимученого татуся:

– Але ж зачинено, Едуарде, не можна!

– Зовсім не зачинено! – сказав я.

– Ні, сер, у нас завжди зачинено для таких дітей, – сказав продавець. І при цих словах ми побачили хлопчика: крихітне личко, хворобливо-бліде від великої кількості з’їдених ласощів, скривлене від вічних скиглень, обличчя безсердечного маленького егоїста, що дряпав зачароване скло.

– Ти говорив там, на вулиці, – сказав продавець, звертаючись до Джипа, – що хотів би мати нашу коробку “Купи і дивуй друзів!”.

– Так, – зізнався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.

– Вона у тебе в кишені.

І, перехилившись через прилавок (тіло в нього виявилося дуже довгим), незвичайний суб’єкт витяг у Джипа з кишені коробку.

– Папір! – сказав він і дістав великий аркуш з порожнього капелюха. – Мотузок! – І в роті в нього опинився клубок, від якого він відмотав безконечно довгий мотузок, перев’язав ним коробку, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї ляльки запалив свічку, сунув у вогонь палець, котрий нараз перетворився на паличку червоного сургучу, і запечатав пакунок.

– Вам ще сподобалося “Зникаюче яйце”, – сказав вів, витягуючи яйце з внутрішньої кишені мого пальта, і загорнув його в папір разом з “Малям, яке плаче зовсім як живе”. Я передавав кожен готовий пакунок Джипу, а він міцно пригортав його до грудей.

Джип говорив мало, але погляд його був красномовнішим за слова, красномовними були і його руки, які тримали подарунки. Його душею заволоділо хвилювання. Дійсно, це була справжня магія.

– Ай, ай, ай! – сказав продавець, спритно відбираючи в мене капелюх. І він почав трясти мого капелюха і витряс звідти два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, з півдесятка скляних кульок, зім’ятий папір, потім ще папір, ще і ще, весь час говорячи про те, що багато хто зовсім даремно чистить свої капелюхи тільки зверху і забуває почистити їх ізсередини, – усе це, звичайно, дуже виховано, але не без особистих натяків.

– Назбирується ціла купа сміття, сер… Звичайно, не у вас одного… Майже чи не в кожного покупця…

Чого тільки люди не носять із собою!

Купа зім’ятого паперу росла й росла на прилавку все вище й вище і зовсім затулила його від нас. Тільки голос його звучав, як і раніше:

– Ніхто з вас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми тільки одна видимість…

Його голос завмер, точнісінько, як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви вцілили в нього влучно кинутим каменем, – таке ж раптове мовчання. Шелест паперу припинився, стало тихо.

За прилавком нікого не було. Долі валявся мій капелюх, а поряд з ним у глибокій задумі, скоцюрбившись, сидів білий кролик – звичайнісінький, дурнуватенький на вигляд кролик.

Кролик шмигнув у двері, яких раніше я чомусь не помічав, і в ту ж хвилину звідти знову показався чоловік, у котрого одне вухо було довше за друге. Він, як і раніше, усміхався, але, коли наші погляди зустрілися, я помітив, що він дивиться чи то з викликом, чи то з насмішкою.

Я відчув, як він відривав щось від мого рукава, обернувся і побачив, що він тримає за хвіст крихітного червоного чортика, а той звивається, дригається і хоче вкусити його за руки. Продавець спокійно закинув його під прилавок. Звичайно ж, чортик був гумовий, але в якусь мить… І тримав він його в руках так, як тримають якусь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але його погляд був спрямований на чарівну дерев’яну конячку.

Мені відлягло від серця.

– Слухайте, – сказав я продавцеві, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика. – Я маю надію, у вас не дуже багато таких… виробів, чи не так?

– Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, – сказав продавець, також стишуючи голос і сліпучо усміхаючись при цьому. – Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не помічаючи! – Потім він звернувся до Джипа: – Подобається тобі тут?

Джипу подобалося багато чого.

Тепер продавець повністю заволодів Джипом. Він відірвав його від мого пальця, заглибився в опис своїх проклятих товарів, і зупинити його було вже неможливо, я з хвилюванням і ревнощами побачив, що Джип ухопився за його палець, точнісінько, як хапався за мій.

Продавець показав Джипу чарівні потяги, котрі починали рухатися без пари і пружини, тільки-но ви відкривали семафор, а також дорогоцінні коробки з олов’яними солдатиками, які оживали, як тільки ви піднімали кришку і промовляли… Як передати цей звук, я не знаю, але Джип – у нього тонкий слух його матері – зразу ж його повторив.

– Браво! – сказав продавець.

Безцеремонно покидавши олов’яних солдатиків у коробку, він передав її Джипові.

Помітивши моє здивування, продавець розсміявся.

– У нас справжні чари, – сказав він. – Підробок не тримаємо.

– Як на мене, то вони аж занадто справжні, – відгукнувся я.

Я обернувся і побачив, що увага хлопчика звернута на продавця. Вони про щось перешіптувалися, дивлячись на мене. Джип став на стільчик, а продавець тримав у руках щось на зразок великого барабана.

– Тату, зіграємо в піжмурки? – крикнув Джип. – Ти жмуришся!

І не встиг я втрутитися, як продавець накрив його великим барабаном.

– Підніміть барабан! – закричав я. – Зараз же! Ви злякаєте дитину! Підніміть!

Чоловік з різними вухами послухався і простягнув мені цей великий циліндр, щоб я краще впевнився, що він порожній. Але на стільчику теж нікого не було! Мій хлопчик зник!..

Я підійшов до продавця й ударом ноги перекинув стілець.

– Облиште свої жарти, – сказав я. – Де мій хлопчик?

– Ви ж самі бачите, – сказав він, показуючи мені порожній барабан. – У нас ніякого обману…

Я простягнув руку, щоб схопити його, але він спритно вивернувся. Я знову кинувся до нього, але йому вдалося і на цей раз відхилитися. Він відчинив якісь двері.

– Стій! – крикнув я.

Він побіг, сміючись, я кинувся за ним і нараз вилетів… у пітьму.

– Фу ти! Я вас і не помітив, сер!

Я був на Ріджент-стріт і наштовхнувся на якогось солідного робітника. А недалеко від мене, трохи приголомшений, стояв Джип. Я вибачився, і Джип з ясною усмішкою підбіг до мене, начебто тільки-но на секунду загубив мене з виду. У руках у нього було чотири пакунки.

Він одразу ж ухопив мене за палець.

Спочатку я не знав, що подумати. Я обернувся, щоб побачити двері чарівної крамниці, але їх ніде не було. Ні крамниці, ні дверей – нічого!

Звичайнісінький простінок між магазином і вікном з курчатами.

Тут я вперше задумався, як Джип сприйняв цю пригоду. Він був цілим і неушкодженим. Це головне. Він не був наляканим, не був засмученим.

Він просто був страшенно задоволений тим, як провів день, і до того ж у нього в руках – чотири пакунки.

У трьох пакунках були коробки зі звичайними, але такими чудовими олов’яними солдатиками, що Джип зовсім забув про тих “справжніх чарівних солдатів”, яких бачив у крамниці. У четвертому пакунку було кошеня, маленьке, біле, жваве кошеня, дуже веселе, із чудовим апетитом.

Це було шість місяців тому.

І тепер я починаю думати, що ніякого лиха не трапилося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж у всіх інших кошенятах. Солдати виявилися такими стійкими, що ними був би задоволений кожний полковник.

Що ж до Джипа…

Батьки, мабуть, погодяться, що з ним я мав бути особливо обережним. Але нещодавно я таки зважився на серйозний крок. Я запитав:

– А що, Джипе, якби раптом твої солдати ожили і пішли б крокувати?

– Мої солдати живі, – сказав Джип. – Мені потрібно тільки промовити одне словечко, коли я відкриваю коробку.

– І вони марширують?

– Аякже! Інакше за що їх і любити!

Я не виказав свого здивування і спробував кілька разів, тільки-но він візьметься за своїх солдатів, раптово зайти в кімнату. Але ніякої чарівної поведінки за ними не помітив.

Запитання і завдання до прочитаного

1. Перекажіть новелу “Чарівна крамниця”. У чому полягає своєрідність її сюжету?

2. Чому оповідачем у творі виступає батько? Схарактеризуйте стосунки між батьком і сином. Яку роль відіграє деталь “палець батька, за який тримається Джип” у характеристиці зв’язку дорослого й дитини.

3. Творча лабораторія. Випишіть з тексту дива, які побачили батько й син. Спираючись на зроблені нотатки, опишіть, якою ви уявляєте чарівну крамницю.

4. Як у новелі поєднано реальне і фантастичне? Яку роль відіграють елементи фантастики у творі?

5. Як сприймають побачене в чарівній крамниці батько і син? Чим різниться їхнє світосприйняття?

6. Чому не кожен може потрапити до чарівної крамниці? Порівняйте Джипа і хлопчика, перед яким зачинилися магічні двері.

7. Поясніть слова продавця чарівної крамниці: “Чого тільки люди не носять із собою!”. Що, на вашу думку, носять із собою (у прямому та переносному значенні) діти і дорослі?

8. Подискутуймо! Навіщо продавець налякав батька фокусом з барабаном? Чи потрібно було це робити?

Обгрунтуйте свою позицію.

9. Чому батько ніколи не бачив, як оживають солдатики, подаровані Джипу в чарівній крамниці? Розкрийте зміст епізоду, у якому дорослий побачив живе кошеня.

10. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що прочитаний твір є новелою. Визначте основні ознаки фантастичної літератури в новелі “Чарівна крамниця”.


Твір на тему: ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ – У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ




ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ – У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email