|  | 

Через терни Гетсиманського саду – Іван Багряний (1906-1963)

Підручник Українська література 11 клас

Сучасна українська література

Іван Багряний (1906-1963)

Людина – це найвеличніша з усіх істот.

Людина – найнещасливіша з усіх істот.

Людина – найпідліша з усіх істот.

Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом.

(Іван Багряний)

Людина-легенда Іван Багряний – одна із найвеличніших і найтрагічніших постатей в українському письменстві XX століття. Активний учасник творення літератури відродження, він у 25 років був заарештований радянськими репресивними органами за націоналізм. І в еміграції сприймався неоднозначно, піддавався злісним наклепам і переслідуванням. Однак суворі випробування не зламали волі митця і спраги до творчості.

Великий доробок письменника – лірика, романи, повісті, п’єси й публіцистика – цікава сторінка в духовному бутті української нації.

Через терни Гетсиманського саду

Іван Багряний (справжнє прізвище – Іван Павлович Лозов’ягін) народився 19 вересня 1906 року в селі Куземин поблизу містечка Охтирки (тепер Сумська область) у родині муляра. Після закінчення початкової школи навчався в Охтирській технічній школі, згодом – у Краснопільській художньо – керамічній школі. Потяг до мистецької творчості був у нього органічним. Все ж Іван шукав себе то в робітничих професіях, то вчителював, подорожував Кримом, побував на Кубані, в Кам’янці-Подільському, редагував місцеву газету.

З 1926 року він навчався у Київському художньому інституті, та, закінчивши вуз, не отримав диплом як “політично неблагонадійний”. Молодий лірик привернув до себе увагу “ідеологічно невитриманою” поезією та участю в попутницькій (тобто непролетар – ській, національно-зорієнтованій)організації “МАРС”.

З 1926 року почав друкувати оповідання й поезії в журналах “Всесвіт”, “Глобус”, “Плужанин”, “Життя й революція”. 1927 року опублікував поему “Монголія”, 1929 – збірку поезій “До меж заказних”, поему “Ave, Maria”. Поезія Івана Багряного пройнята елегійними і філософськими мотивами, сповнена гіркої іронії та сарказму до нової дійсності. Великий резонанс мав його віршований роман “Скелька” (1930), заснований на легендах і переказах про повстання у XVIII столітті селян села Скельки проти ченців, що були на Полтавщині оплотом антигуманної політики до народу. Волелюбний, національно – патріотичний пафос роману викликав шалену лють у влади: твір було конфісковано й заборонено.

1931 року вийшла друком збірка оповідань “Крокви над табором”, розгромлена критикою як куркульська, ворожа більшовицькій владі. Після цього письменника було заарештовано й засуджено до трьох років заслання на Далекому Сході. Іван Багряний згадував: “Охотське море. Тайга.

Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України… Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна.

Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу із заслання – три роки ув’язнення в таборі (Байкало-Амурському)”. Відбувши покарання, Іван Павлович повернувся до Охтирки, де й одружився.

Проте у 1938 році його заарештували знову. Слідство велося до 1940 року. Врешті письменника звільнили з в’язниці через відсутність доказів і хворобу (сухоти).

Ці події згодом лягли в основу романів “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”.

У 1943 році Багряний приїхав до Львова, де опублікував свої поетичні твори та роман “Звіролови” (1944), згодом перероблений і виданий під назвою “Тигролови” (1946). По війні митець оселився в місті Новий Ульм (Німеччина), яке стало центром українського культурного життя для емігрантів. Тут Багряний заснував газету “Українські вісті”, видавництва “Україна” і “Прометей”, які друкували заборонені в СРСР твори українських та зарубіжних митців.

Організовує Українську революційно-демократичну партію, бере участь у створенні МУРу (Мистецький український рух), засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

“Документом доби” називають памфлет Багряного ” Чому я не хочу вертатись до СРСР?”, перекладений багатьма мовами світу. В ньому висвітлено становище українських емігрантів і засуджено більшовицький терор у поневоленій Україні. Твір розвінчував облудну радянську пропаганду й лицемірні дії західних урядів, які сприяли насильницькому поверненню біженців до СРСР –

Афіша фільму “Сад Гетсиманський” (режисер Ростислав Синько). 1993

Знову в концтабори. Памфлет читався на засіданні ООН, де вирішувалося питання репатріації емігрантів. Від імені тисяч українців Іван Багряний роз’яснював, чому не хоче повертатися додому. “Совєтська родіна ” – це тюрма народів.

Не вона є справжньою батьківщиною – “ми воліємо вмерти тут на чужині, але не вертатись на ту “родіну”. Памфлет справив сильне враження на світову громадськість.

В еміграції письменник видав роман “Сад Гетсиманський” (1950), повість “Огненне коло” (1953), роман “Буйний вітер” (1957). Роман “Людина біжить над прірвою” (1965) побачив світ після смерті автора. Його перу належать п’єси “Розгром”, “Морітурі”, “Генерал”, книга статей “Публіцистика”.

Життєві випробування підірвали здоров’я Івана Багряного. Тяжкий удар долі він пережив, почувши по радіо спровокований радянськими чиновниками виступ свого сина Бориса, спрямований проти батька. В Німеччині митець одружився вдруге, від цього шлюбу мав сина Нестора і доньку Роксолану. їм він заповідав знайти в Україні брата Бориса й сестру Наталю, допомогти їм, чим зможуть.

Серцевий напад 25 серпня 1963 року перервав життя письменника. Похований Іван Багряний у Новому Ульмі. На надгробному пам’ятнику викарбовано рядки із поеми “Золотий бумеранг”: “Ми є. Були. І будем ми!

Й Вітчизна наша з нами”.






Через терни Гетсиманського саду – Іван Багряний (1906-1963)
Обратная связь: Email