|  | 

Червона Шапочка скорочено – Євген Дудар

Жила собі в одному селі гарненька дівчина Червона Шапочка. Носила вичовгані джинси й розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові була червона шапочка – подарунок бабусі на шістнадцятиріччя. Тому так її і звали.

Якось мама дала Червоній Шапочці пиріг, вина й звеліла віднести бабусі. Відійшла дівчина подалі, сіла під кущ, випила вино, з’їла пиріг, дістала з потайної кишені цигарку і запалила… Смалить собі та й наспівує: Ах, зта краснаярябина… Аж тут з-за кущів Вовк – страшенний, здоровенний і як гаркне: “Ага, попалася, Червона Шапочко!

Зараз тебе з’їм!” Червона Шапочка озирнулась, швиркнула через напомаджену губу, дихнула на Вовка перегаром, що той ледь не очманів. А тоді схопила його за вуха, скочила на нього верхи і звеліла їхати. Аж уранці під’їхала до бабусиної хати.

Кинула: “Чао предкам!” тоді попередила, що коли маман питатиме, де вона була, то щоб бабуся сказала, що в неї. – Дай щось пошамати! – сказала Червона Шапочка. Бабуся відмовила, що нічого немає, бо вона хворіла. Тоді дівчина кинула: “Ну тоді гони бабки. Пошлю Вовка, зараз принесе!” Бабуся тремтячими руками розв’язала вузлика й подала Червоній Шапочці свою пенсію, говорячи, що більше немає.

– Тоді я тебе з’їм! – налякала Червона Шапочка. А повз хату в цей час проходив мисливець. Побачив загнаного Вовка, почув схлипування бабусі й ускочив у світлицю: – Хто тут бабусю ображає?

Червона Шапочка криво посміхнулася й сказала, щоб не втручався у родинні справи, бо напише скаргу, що він убив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до неї… Мисливець, хоч і був сміливий, а тут затрусився. Згадав дружину, дочок, та й позадкував до виходу. Що далі було – ніхто не знає. Тільки під полудень з хати вийшла Червона Шапочка з вузликом на спині. І зникла в лісі, десь там блукає й досі.

Хто побачить – сповістіть хоч її маму, бо побивається за своїм чадом неповнолітнім.




Червона Шапочка скорочено – Євген Дудар