|  | 

ЧОМУ КИТАЙЦІВ ТАК БАГАТО?

Може, тому, що в Піднебесній панує культ дітей, дитинства і дитячого здоров’я Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Заяложений постулат – але ж у точку! Тому ми й шукаємо очевидців, аби вони видавали нам на-гора враження про системи охорони дитячого здоров’я в різних країнах з перших рук. Китай так далеко, а доступних для контакту очевидців так мало, тому досвід Володимира Абраменка, лікаря-реабілітолога, який має медичну практику в Піднебесній – на вагу золота.

Все правильно. Сьогодні йдеться про китайську систему охорони дитячого здоров’я. А якщо ще врахувати, що, намагаючись дізнатися про китайську педіатрію, ви не знайдете ніяких джерел українською або російською мовою, а офіційні джерела китайською мовою не можуть говорити про недоліки своєї медицини, то співрозмовник у нас сьогодні більш ніж цікавий… Якщо дитину приводять на прийом іноземці, лікар може бути… Шокованим.

Але навіть якщо батьки не дуже володіють китайською – все одно захоплюється цим, питає, де вчили, звідки родом, чи їдять вони страви китайської кухні і чи часто приїжджають до них батьки Ставити запитання, чому кількість китайського населення стрімко зростає, а проблеми демографічної нестачі для них як такої немає, сьогодні не будемо. Бо, окрім як народити, ще треба виростити, забезпечити нормальні умови життя, аби маленький китайчик виріс здоровим і повним сил піднімати китайську економіку. Є секрети? Є, ви вже не сумнівайтесь.

Китай – це ціла філософія, котра з глобальних питань буття плавно переходить в якісь свої, особливі постулати здоров’я, котрі для нас поки що або недосяжні, або незрозумілі. ЗА ПОМИЛКИ – ТРЯСУТЬ – Пане Володимире, то на що робиться акцент у китайській педіатрії? Хто несе більшу відповідальність за здоров’я дитини – батьки чи держава? – починаємо з традиційного запитання.

– Звичайно, держава вносить певну частку в підтримання здоров’я дітей, бо це ж майбутнє працездатне населення, – відповідає лікар. – Наприклад, закуповуються вакцини, безкоштовно щеплять дітей. Є і патронаж вагітних. Але це не відкидає того, що відповідальність за здоров’я дитини лежить на батьках. Нас одразу цікавить запитання ступеня цієї відповідальності. Адже в Україні як? Померла дитина – і одразу трясуть дільничного педіатра.

У Китаї за дитяче здоров’я теж трясуть. І не формально. Не лише в Україні розлючені батьки у випадку погіршення стану дитини хапаються за папір і ручку, аби настрочити скаргу до відповідної інстанції. Наш співрозмовник зазначає: в Китаї теж пишуть.

Діюча схема “розбору польотів” схожа на українську. Повинна приїхати комісія, розібратися – це ляп лікаря чи, скажімо, така швидка індивідуальна реакція на введення якихось ліків. Тому “розборки” в китайській педіатрії є, як і скрізь. Ще про розлючених батьків (українських).

Дуже часто вони всіма силами намагаються покарати медиків, навіть якщо ті не винні. В Китаї так само? Спочатку йде бурхлива реакція, потім починають розбиратися, звідки дме вітер, – констатує лікар. – Якщо педіатр не винен – його ніхто не чіпатиме. МЕНТАЛІТЕТ – НА СТОРОЖІ ЗДОРОВ’Я Цікаво, чи довіряють китайські батьки на всі 100 відсотків педіатрам?

Чого приховувати: наші татусі-мамусі вважають, що вони розуміються на здоров’ї свого дитяти більше за педіатра, навіть якби це був всесвітній ум, тричі професор і лауреат Нобелівської премії в галузі педіатрії. Скажімо, те саме питання щеплень, де битва українських батьків з офіційною медициною – вічна і на смерть… Вони однаково затято б’ються скрізь, у межах будь-якої держави? – Розумієте, в Китаї зовсім інший менталітет, – каже пан Володимир. – Це народ, який завжди в більшості своїй слухався великих учителів.

Китайці – виконавці. І якщо держава каже, що це корисно – всі вони будуть робити. Лікар наводить цікавий приклад. Коли в Китаї кинули клич, що курити – шкідливо, і скрізь розвішали плакати з Джекі Чаном – в масовості своїй дуже багато китайців закинуло цигарки. Немає там і генделиків з постійними “алконавтами” – і китайські діти не бачать так багато негативних прикладів, як українські. – Отже, наприклад, стосовно того самого щеплення.

Сказала партія, тобто, держава: “Треба щепитися” – то такого протесту, як в Україні, немає? – Ні, такого – немає. Дітей щеплять.

Просто є безкоштовні вакцини, а є й платні – як хочеш, то купуй і щепи дитину. Тут є можливість вибору, але певний процент популяції повинен бути щеплений. Крім усього, й засоби масової інформації більш виважено видають інформацію, не нагнітають істерію і ніхто не накопичує на чужому горі свій політичний багаж.

НЕТРАДИЦІЙНА – НАСПРАВДІ Є НУ, ДУЖЕ ТРАДИЦІЙНОЮ “Освіта України”, як завжди, має бажання знати про структуру системи педіатрії в далекому Китаї. Хай там і розвинута нетрадиційна (це за нашими мірками, а за їхніми – дуже навіть традиційна) медицина – але все одно прийом дітей ведеться не під відкритим небом і не шаманами! Отже, в Україні є дільничні педіатри, дитячі кабінети в поліклініках, дитячі відділення (лікарні).

А як у Китаї? – Там я ніколи не стикався з поліклінічними відділеннями – зокрема, у великих містах. В тому числі дитячими. Є великі дитячі лікарні, і на першому поверсі розташована денна амбулаторія, яка виконує функції поліклініки – є такі пацієнти, яких треба прийняти негайно, але вони не потребують госпіталізації. Прийшов, тобі поставили крапельницю, якщо все нормально – йдеш додому.

За потреби – приходиш завтра. Що повинні робити китайські батьки, коли дитина захворіла? Бігати і шукати допомогу чи їм усе піднесуть на блюдечку? Система педіатричної допомоги схожа на українську. Це або допомога вдома, або самостійне звернення в стаціонар, або термінова госпіталізація.

Звернення може бути і в приватну спеціалізовану клініку матері і дитини (вона часто приписує собі міжнародний статус – туди загалом потрапляють діти іноземців). Виклик, надання допомоги, перевезення в стаціонар… – Зазвичай ви приходите в реєстратуру, платите від одного до п’яти юанів за картку, заповнюєте, оплачуєте прийом, берете квитанцію і йдете до відділення педіатрії, – розповідає лікар. – На вході стійка, за якою медсестри в порядку живої черги відправляють по кабінетах.

ПРО ДЕЯКІ ДИВАКУВАТОСТІ Зі слів мого співрозмовника, на прийомі в лікаря є й свої дивакуватості. Якщо дитину приводять іноземці, лікар… може бути навіть дещо шокованим. Після кількох фраз він складає собі уявлення, володієте ви китайською вільно чи ні. Якщо навіть не дуже – все одно негайно захоплюється цим, запитує, де вчили, звідки родом, чи їсте ви страви китайської кухні і чи часто приїжджають до вас батьки.

Після цього щипає вашу дитину за щічки і запитує, з якою проблемою прийшли. Уважно слухає, вивчає історії попередніх хвороб. Далі виписує ліки і відправляє додому. Це майже ритуал.

– В лікуванні зазвичай використовується американська система – одразу призначається крапельниця, – ділиться Володимир Абраменко. – Мої знайомі привели дитину на прийом. У малюка був звичайний отит, але йому одразу поставили крапельницю. Дитину попустило, відправили додому – без розписаної схеми лікування.

Рекомендації були дуже загальні: пиття тощо. Наступного дня батьки прийшли на повторний прийом – приймає вже інший педіатр. Мої знайомі не знали, що лікарі в стаціонарах можуть працювати один раз на тиждень, і з тим самим лікарем, який прийняв їх першого разу, можна вже й не зустрітись. – А хто ж тоді відповідальний, коли щось трапиться?

Наприклад, щось не діагностували. Такі моменти враховані, каже медик. На дитину заведено карточку, де розписано: був оглянутий тоді-то, проведе не таке-то лікування і надані рекомендації.

Може бути багато незвичностей. Зі слів нашого сьогоднішнього співрозмовника, наприклад, у нових клініках, як ось “Кліфорд” в Гуанчжоу, працюють за комп’ютерною системою – контакту лікаря з хворим може й не бути. Ви розповідаєте про симптоми, лікар вводить їх у програму. Вона видає список лабораторних досліджень. Ви їх проходите, результати знову-таки аналізує комп’ютер.

На підставі отриманих результатів програма видає перелік препаратів, які треба приймати. Фактично виходить, що лікар не застосовує здобуті знання на практиці, а займається продажем ліків. Його спілкування з пацієнтом зводиться до мінімуму. З ПЕРШИХ УСТ

ЧІТКО І БЕЗ ШАМАНСТВА Китайська педіатрія пішла вперед ще в тому, що в ній спостерігається послідовність реабілітації і чіткі критерії, – зазначає мій співрозмовник. Там не виникає запитання, скільки часу лікуватимете нашу дитину? А якщо потрапили в центр – намагаються бути при одному й тому самому лікареві. – Якщо треба лікувати дитину (та й дорослого) – нема такого поняття, як десять сеансів: “Ой, ми курс пройшли – маємо вже бути здоровими”, – ділиться пан Володимир. – Наприклад, у Центральному Пекінському госпіталі курси реабілітації проводяться чітко протягом трьох місяців.

Далі перериваються на п’ять – сім днів і потім знову тривають три місяці. І так далі. Все це організовано, красиво, жорстко. Ніхто не скаже: “Ой, лікарю, ми в одній книжечці прочитали, що голковколювання можна робити тільки після 5 – 7 років життя дитини”.

Коли займаються дитиною, то з місячного віку, якщо є необхідність. На вік не заважають: якщо потрібно виконати лазеропунктуру – роблять, хоча такими речами не балуються. Там є прислів’я: “Голка в руках лікаря – все одно, що скальпель у руках хірурга”. Схем лікування як таких немає – акцент на індивідуальності курсу. Кожній дитині підбираються свої схеми.

Вся фішка китайської медицини в тому, що вона досягає успіху там, де західна медицина не дотягує ані в динаміці, ані в результатах. (Закінчення в наступному номері) Оксана КОВТОНЮК, “Освіта України” № 37




ЧОМУ КИТАЙЦІВ ТАК БАГАТО?
Обратная связь: Email