ДАДАЇЗМ

Дадаїзм (франц. dadaisme, від dada – в дитячій мові іграшковий, дерев’яний коник) – авангардистська течія в західноєвропейській літературі та мистецтві, що існувала в 1916-1922 роках. Група “Дада” виникла в роки першої світової війни в нейтральній Швейцарії, в Цюриху. її заснували митці-емігранти Т. Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко. Автор назви течії – її лідер Трістан Тцара, який раптово знайшов слово “дада” у французькому словнику. В “Маніфесті 1918 року” Т. Тцара так пояснює значення цього слова: “Мовою негритянського племені Кру воно означає хвіст священної корови, в деяких регіонах Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячого дерев’яного коника, подвійним ствердженням у російській та румунській мовах.

Це може бути й відтворення незв’язного дитячого белькотіння. В усякому разі – дещо абсолютно безглузде…”

В 1916-1917 роках дадаїсти видають журнал “Кабаре Вольтер”. Після війни течія розділилася. Т. Тцара переїздить до Франції, де очолює групу “абсолютних дадаїстів” (А.

Бретон, Л. Арагон, П. Елюар, Ж. Рібмон-Дессень). У Німеччині створюється угруповання “політичних дадаїстів” (Р. Гюльзенбек, Р. Гаусман, В. Мерінг, Е. Піскатор, Г. Грос, Дж.

Гартфілд). На початку двадцятих років дадаїстська течія припиняє існування. Більшість колишніх дадаїстів бере участь у створенні нової авангардистської школи – сюрреалізму, сформувавши його основне ядро.

Мистецтво дадаїзму було зухвалим епатажем, “антимис-тецтвом”. “Дадаїзм, – зазначає А. Якимович, – у принципі відкидав будь-яку позитивну естетичну програму і пропонував “антиестетику””. “Ми проти всіляких принципів”, – проголошують учасники дадаїстського руху. “Перший з напрямів, дадаїзм не протистоїть життю естетично, але розриває на частини всі уявлення етики, культури і внутрішнього життя, що є лише одягом для слабких м’язів”, – говорить Р. Гюльзенбек у “Дадаїстському маніфесті 1918 року”. Він же пізніше визначав дадаїзм як “волання особистостей, що опинилися в небезпеці”. Ці особистості, пригадував Луї Арагон, “перед лицем дійсно небаченої картини руїн, серед яких дибали люди зі скаліченими тілами й серцями…привітали з галасливою радістю виклик, який був кинутий у світ під іменем Дада”.

Дадаїсти затверджують алогізм як основу творчості. Вони вважають, що “думка формується в роті”. Спираючись на алогізм, безглуздий набір слів та звуків, дадаїсти створюють свій специфічний світ – світ словотворчих трюків, гри, містифікації. Вони проголошують “повну самостійність слова”. “Я не хочу слів, які винайдені іншими, – висловлюється Гуго Балль у першому маніфесті течії 1916 року. – …Я хочу здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати для цього відповідні голосні та приголосні”. “Чому дерево після дощу, – запитує Г. Балль, – не могло б називатися плюплющем або плюплюбашем? І чому воно взагалі має якось називатися?

Слово, слово, весь біль зосередився в ньому, слово, панове, – найважливіша суспільна проблема”.

Т. Тцара, який вважав, що “відсутність системи – найкраща система”, радив для створення дадаїстських віршів вирізати окремі слова з книг та газет і довільно поєднувати їх. І дійсно, дадаїсти вирізають слова, змішують їх у шапці, а потім виймають їх у випадковому порядку та монтують поему. Читання подібних творів вони супроводжують “бруїт-ською музикою” (від франц. bruit – галас), що складається зі звуків каструль, дзвінків, свистків тощо.

Дадаїзм запроваджує нові жанрові форми – ігрові, експериментальні, пародійні. Це “бруїтський вірш”, “симультанний вірш”, “статичний вірш”. Бруїтський вірш описує трамвай таким, яким він є, подає “сутність трамваю з позіханням рантьє на ім’я Шульце та скреготом гальм”. Вірш симультанний покликаний навчити “сенсу безладного перегукування всього на світі: в той час, як пан Шульце читає, балканський потяг… мчить поблизу Ніша, свиня вищить у підвалі м’ясника Нутке”.

Статичний вірш, вважають дадаїсти, “створює з кожного слова індивідуальність, з літер ліс з’являється Ліс із кронами дерев, лівреями лісників та дикими кабанами…”.

Головним видом дадаїстської діяльності було абсурди-зоване видовище. Хвиля скандальних виступів, акцій та експозицій дадаїстів прокотилася по Швейцарії, Австрії, Німеччині, Франції. Як пригадував Л. Арагон, нічого, окрім скандалу, дадаїсти не шукали. “Дада любить дзвонити у двері, чиркати сірниками, щоб підпалити волосся й бороди.

Він кладе гірчицю в дароносиці, ллє сечу в святу воду й наповнює маргарином тюбики з фарбами”, – говорить Ж. Рібмон-Дессень. Дадаїсти обіцяють “публічно підстригтися на сцені”, влаштовують експозиції власних картин у зовсім темних приміщеннях і осипають лайкою відвідувачів цих експозицій, ставлять власні абсурдні комедії та скетчі.

Дадаїзм відіграв помітну роль у розвиткові європейського модернізму (сюрреалізм, “театр абсурду”) та вплинув на зародження багатьох художніх течій XX століття (хеппе-нінг, перформанс, концептуальне мистецтво тощо).