|  | 

Давня весна – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено

Була весна весела, щедра, мила. Промінням грала, сипала квітки. Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна.

Я думала: “Весна для всіх настала.

Дарунки всім несе вона, ясна. Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна”.

Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки. Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав, А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.

Коментар

Вірш Лесі Українки “Давня весна” автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.




Давня весна – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено