Децима, Еспінела
Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. Д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси.
Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. Державін, О. Радищев), терміном Д. пойменовували десятирядкову одичну строфу, найчастіше з чотиристопним хореєм, де сполучався чотиривірш (абаб) з шестивіршем (ггдеед). Нею користувалися й українські поети (І.
Максимович, “Ода на перший день травня 1761 року”; І. Котляревський, “Пісня на Новий 1805 год…”), вона лягла в структурну основу поеми І. Котляревського “Енеїда”, написаної чотиристопним ямбом. До Д. зверталися й інші українські поети, зокрема Юрій Клен в епопеї “Попіл імперій” (у третій її частині), що зумовлювалося композиційними потребами цього твору: Зі звички буду тільки ямбом Вам баналюки тут плести. Та й то лиш чотиристоповим:
Пан Котляревський ним писав, Коли мене він славословив, Коли гекзаметр занедбав.
Строфа – мій віз, рядки – колеса, А тих коліс у возі десять. Їх ритмом-ободом стягніть, Мастіть їх дьогтем – серця кров’ю І рими-шпиці яворові Мені крутити поможіть.
Ці слова Ю. Клен вкладає в уста Енеєві, котрий зголошується бути поводирем у радянських концтаборах.
Твір на тему: Децима, Еспінела
Децима, Еспінела