Дисонанс (фр. dissonance, від лат. dissono – недоладно, негармонійно звучу) – неблагозвучність у віршованому тексті, зумовлена вимогами віршового розміру, збігом приголосних (див.: ). Таке явище не часто трапляється в українській поезії: “…сиве павутиння в’є павук й в вікні від дотиків охлялих рук блідо-рожеві спіють баклажани” (Б.-І. Антонич). Дисонансом також називають неточну риму, де суголосні лише приголосні звуки: І була кинута остання пляма. І розповзлась блуканно безмежна тінь.
Увесь світ видавсь як жорстока яма, І просунув хтось обережно блискуче кружало і наказав: глянь (М. Семенко).