Дитяча педагогіка (твір у художньому стилі)

9 КЛАС

ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Мої батьки – найкращі у світі. Вони багато працюють, але, попри свою зайнятість, знаходять час, щоб поїхати сім’єю на річку чи в ліс. Тато катається з нами на ковзанах і лихах, грає у футбол, мама навчає мою сестричку Наталю шити і готувати смаколики.

Здається, нам, дітям, батьки дозволяють усе, їхнє улюблене слово – це “так, можна”. Але вже якщо мама чи тато скаже: “Ні!”, то заборону ламати не можна ні в якому разі. Батьківське “Ні!” не викликає у нас із сестричкою протесту, адже за цим “Ні!” зразу йде пояснення, чому вони вважають свою заборону правильною.

Та одного разу татове “Ні!” стало причиною непорозуміння в сім’ї.

Моя молодша сестричка Наталя – велика ласунка. Я ніколи не зустрічав людину, яка так, як вона, любила б солодке. Уся сім’я намагається приборкати її нестримний потяг до цукерок, шоколаду, морозива, цукру, але Наталя жити без солодощів не може.

Щоб привчити сестричку до здорової їжі, бабусі запікають їй гарбузи, яблука і груші, які Наталя їсть з величезним задоволенням. Та найбільше вона любить варення з ягід. Ще вишні, сливи, смородина чи малина не встигнуть закипіти в мідному тазу, як Наталя вже з ложкою поряд. Закриє мама парення в баночки – сестричка буде стояти біля шафи, поки їй не дадуть покуштувати.

Щоб зменшити ризик для здоров’я дитини, бабусі навчилися варити варення з мінімальною кількістю цукру. Та Наталі байдуже, скільки там цукру, аби ягоди були: з’їсть усе і баночку вилиже.

Бабусі й мама балували Наталю, а ось тато сердився:

-Нащо ви дозволяєте дітям їсти варення, коли ще ягоди на гілках? Ось прийде зима, не дай Боже, захворіє хтось, а домашньої малинки нема – поїли все влітку. Доведеться ковтати вітаміни в пігулках.

Того літа Наталі виповнилося шість років. Як і раніше, вона ходила з великою ложкою навколо варення, але батьки таки сказали їй своє “Ні!”. А взимку сестричка тяжко захворіла. Дитина чхала, кашляла, температурила, відмовлялася він їжі.

Батьки ні на крок не відходили від Наталі, намагалися допомогти донечці.

-Наталю, з’їж хоч вареннячка, – бідкалися тато з мамою.

-Не хочу. їжте тепер його самі, – тихо прошелестіла сестричка.

Батьки від тих слів остовпіли. А потім я чув, як мама крізь сльози говорила татові:

-Не дай Боже з дитиною щось станеться, й ніколи собі не подарую, що не давала варення, коли їй хотілося, а прийшла з ним. тоді, коли донечці воно вже не смакувало.

Наталя, звичайно ж, видужала, але з хворобою зник її нестримний потяг до варення. Вона із задоволенням їла свіжі фрукти, а мама навчилася заморожувати і сушити ягоди на зиму. Потім я чув, як батьки говорили між собою про те, що варто іноді дитині прощати якісь слабкості, поки вона сама не зрозуміє, що для неї добре, а що погано, адже абсолютне “Ні!” може боляче відгукнутися в житті дорослих.