Для вас, історики майбутні,
Наш біль – рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
– Агов!
Якийсь дідок нудний напише, –
Війна і робітничий рух…
О, тихше!
– Біль не вщух!
Коментар
Людське життя для історії – це тільки мить. А для людини – піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них наяд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами “війна”, “робітничий рух”.
Для ліричного ж героя поезії – це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію “підтятої” людської душі.