|  | 

ДНІПРОВА ЧАЙКА

ДНІПРОВА ЧАЙКА (спр. – Василевська Людмила Олексіївна; 01.11.1861, с. Карлівка, тепер Зелений Яр Доманівського р-ну Миколаївської обл. – 13.03.1927, с. Германівка Обухівського р-ну Київської обл.) – письменниця, перекладач.

Народилася в сім’ї священика, закінчила приватну жіночу гімназію в Одесі (1879), вчителювала. Пізніше активно працювала у київській “Просвіті”. За пропаганду антиурядової літератури та допомогу політичним в’язням 1905 р. була заарештована.

На формування літературно-естетичних смаків мали вплив твори Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, Дж. Байрона, Ф. Шіллера, античних поетів і драматургів, згодом – М. Коцюбинського, українських прозаїків XIX – XX ст.

Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. Деякі вірші (“На смерть Тургенева”) були надруковані в “Одесском вестнике” (1883). Її українські поезії друкували альманахи “Степ”, “Нива”, “Перший вінок”, “Хвиля за хвилею”, журнали “Зоря”, “Киевская старина”, “Літературно-науковий вісник”, “Дзвінок” та ін. Творча робота була для письменниці справжнім святом – “весіллям”. “Моя горілка – чорні чорнила, весільна шишка – хороша книжка, весільне гільце – легеньке пірце”, – афористично висловилась вона у своїй “Записній книжці”.

Тематичний діапазон поезії Дніпрової Чайки передає загальнодемократичні настрої боротьби проти колоніальної політики царизму в Україні; в ній звучать любов і повага до трудівника, вболівання за долю селянства. Традиційною для свого часу була й поетична манера Дніпрової Чайки: ліберально-народницькі гасла (“повна свобода”, “розвиток в ріднім краю”, “знесення кайданів народу”) у її віршах поєднуються з фольклорним і етнографічним елементом. По селах, де працювало подружжя Василевських, вони збирали фольклорні матеріали, записували народні пісні, які потім з голосу Дніпрової Чайки поклали на музику М. Лисенко та А. Канощенко.

Створені на цій основі власні поеми – казки для дітей були використані М. Лисенком як лібрето для дитячих опер (“Коза – дереза”, “Пан Коцький”, “Зима й весна, або Снігова краля”).

Прозова творчість письменниці розпочалася оповіданням “Знахарка” (1884), побудованим на фольклорно-етнографічному матеріалі (І. Франко вказував на “перевантаженість етнографізмом”), У наступних творах зображувала процеси диференціації села (“Уночі”, 1896 – 1909; “Вольтер’янець”, 1896; “На Солоному”, 1911), передавала суспільне піднесення напередодні революції 1905-1907 рр, (“Революціонер”, “Месниця”, 1901). В окремих творах (“Хрестонос”, 1896; “Чи сквитались?”, 1899; “Війна не вгаває, війна клекотить…”) підносила голос за мир і злагоду в суспільстві, самоочищення й удосконалення людини в толстовському дусі. Оповідання позначені поглибленим психологізмом, тонким дослідженням духовного світу персонажів (“Хрестонос”, “У школі”, “Чудний”, “Тень несозданных созданий” та ін.). Окреме місце в творчості належить поезії у прозі чи ритмізованим мініатюрам під назвою “Морські малюнки” (“Дівчина – чайка”, 1892; “Суперечка”, 1893; “Скеля”, 1893; “Буревісник”, 1900; “Шпаки”, 1901; “Плавні горять”, 1902), написаним у імпресіоністично-символічній манері (їх можна порівняти з ранніми творами цього жанру В. Стефаника, О. Кобилянської).

Проте поезія в прозі Дніпрової Чайки більш соціально заангажована, тут порушуються питання долі народу, ролі митця в суспільстві.

Перекладала з російської М. Лермонтова “Вийду я тихенько на дорогу”, “Мцирі-чернець”, “На півночі хмарній”, “Парус”, О. Пушкіна “Втопник” та з шведської С. Лагєрлеф “Королева Кунгахем”, “Інгрід”.

Значний внесок письменниці у розвиток дитячої літератури – вірші “Зима”, “Весна”, “Голосіння дітвори”; оповідання “Буряк”, “Краплі – мандрівниці”; казки “Казка про Сонце та його сина”, “Грецька казка”. Виступала зі статтями й рецензіями в педагогічній пресі, діяльно співробітничала в журналі “Дзвінок”, цікавилася фольклором. 1884 р. представила на VI Археологічно-етнографічний з’їзд, що відбувся в Одесі, три зошити “Українських народних пісень, що їх співають у Дніпровському уїзді Тавричеської губернії”.

Багато пісень з голосу письменниці записав М. Лисенко, який створив на її слова кілька романсів.

Літ.: Коваленко-Коломацький Г. Дніпрова Чайка. Л. О. Василевська, уродж. Березіна (спогади) //Червоний тцлях. 1927. № 4; Конощенко А. Дніпрова Чайка (спогади) // Україна. 1927. № 5; Франко І. “Нива”, український літературний збірник // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1980.

Т. 26; Пінчук В. Дніпрова Чайка. Життя і творчість. К., 1984.

Л. Дем’янівська




ДНІПРОВА ЧАЙКА
Обратная связь: Email