“Духовні криниці. Вербна неділя”
У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, як мара, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Отож, давайте разом будимо вивчати народні традиції, пов’язані з найулюбленішим весняним святом християн – Великоднем, святом Пасхи, днем воскресіння Ісуса Христа.
Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починається весняний цикл народних свят. На цей період припадає одне з найбільших після Різдва християнське свято – Великдень. Остання перед Великоднем неділя називається Вербною, або квітною.
Цього дня святять вербу. Звичай цей дуже давній, своїм корінням сягає сивої давнини: уже в “Ізборнику “Святослава” (1073р.) згадується “празник верби”.
Зранку на богослужіння обов’язково сходилися старі й малі, бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчувалася відправа і священик окропляв гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – намагалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Дівчата і хлопці жартома билися свяченою вербою коло церкви і дорогою додому, примовляючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із церкви, господарі відразу ж садовили на городі або в полі по кілька гілок свяченої верби – “щоб росло Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. Решту верби заносили до хати, аби поставити на покуті під святими образами. Тих, хто проспав заутреню, били свяченою вербою, приказуючи:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Спаси і сохрани, Матір Божа,
Під своїм покровом!
Вважалося, що свячена верба має магічну силу. Коли вперше на весні виганяли худобу на пасовисько, то поганяли тільки цією вербою – “щоб нічого злого не чіплялося до худоби”. Під час граду на подвір’я викидали гілля свяченої верби – “щоб град зупинився”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)Твір на тему: “Духовні криниці. Вербна неділя”
“Духовні криниці. Вербна неділя”