|  | 

ДЖЕРЕЛО ЛІТЕР

Традиційні чи електронні книги – не має значення. Важливо навчити дітей аналізувати й систематизувати інформацію Часто “просунуті” учні й студенти вважають написання рефератів і подібних робіт від руки анахронізмом. Мовляв, навіщо витрачати час і чорнило в епоху принтерів і факсів. Однак не все так просто – “дідівський” метод дає змогу краще закарбувати матеріал у пам’яті.

ІНТЕРНЕТ ПРОТИ КНИГИ – Звісно, набагато легше користуватися інформацією з інтернету, ніж книгою, – каже заступник директора з виховної роботи Українського колежу імені Василя Сухомлинського Людмила Євсюкова. – Адже текст звідти легше редагувати, і дитина зазвичай просто бере матеріал “шматками” і компонує з них реферат. Коли учень так робить, його свідомість майже не засвоює потрібної інформації, він виконує суто технічні дії! А коли дитина працює з книгою, то в неї, крім зорового аналізатора, до роботи долучаються уява і мислення.

Книга змушує обробляти інформацію довше, детальніше. Саме це сприяє глибокому засвоєнню матеріалу. Тобто, якщо учень не механічно скопіював текст до своєї роботи, а записав його від руки, то зміст запам’ятається набагато краще. До речі, вчителі часом самі провокують учнів на невідповідальне ставлення до написання рефератів.

Адже якщо школяреві дають завдання підготувати одночасно кілька рефератів з різних предметів, то, найімовірніше, він працюватиме за принципом “скопіював – роздрукував – здав”. При цьому досить часто діти. навіть не читають увесь зміст матеріалу, що є в роботі. То навіщо така робота потрібна? – Користуватися перевіреними бібліотечними фондами обов’язково потрібно. Ніщо не замінить спілкування з книгою, – розмірковує директор Антрацитівської спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів № 5 Луганської області Олена Добриднєва. – Шукати інформацію в першоджерелах, вміти її відбирати, аналізувати, систематизувати, використовувати як підтвердження, доказ своїх гіпотез – це завдання, що стоять перед школою в плані підготовки учнів до навчання у ВНЗ, до наукової роботи.

Фонди можуть бути і звичайні, і електронні. Це не так важливо. Важливо, як ми навчимо дітей з ними працювати.

Сьогодні, на жаль, вони дуже часто скачують з різних так званих довідкових сайтів готову, але не завжди достовірну інформацію з різних тем. Тобто займаються плагіатом – вже вторинним, я думаю, плагіатом. Тому потребує оцінки не так наукова, як етична сторона такої “роботи”.

Можна виділити дві основні проблеми: багато дітей вміє ефективно шукати потрібну інформацію і не вміє її обробляти. Звісно, знайти матеріал з певної теми може нині будь-який школяр, починаючи з початкової школи. Але.

Коли вчитель просить учня протягом однієї-двох хвилин розповісти щось на ту чи іншу знайому тему, доповнити розповідь іншого учня або тезово викласти основний зміст знайденого матеріалу, то результат буває не найкращим. Часто такі завдання є занадто складними навіть для старшокласників. Але де діти можуть цього навчитися, якщо не в школі?

Буває, учні лякаються великого обсягу інформації. Але ж це добре, коли її вдосталь: можна вибрати найкраще і потрібне. Основне – вміти ефективно працювати з джерелами.

Наприклад, можна сформувати звичку робити позначки на полях, використовуючи спеціальні символи. Так можна “закодувати” ті думки, які виникали під час прочитання (наприклад “я так і думав”, “нова інформація”, “основне”, “не зовсім зрозуміло”, “викликало здивування”). Такий прийом відучить дитину від звичного пасивного читання, допоможе стати уважнішою і сприятиме запам’ятовуванню.

Учень навчиться не просто читати, а вчитуватися в повідомлення і, що найважливіше, – відстежувати власне розуміння тексту. І не соромитися, якщо щось з прочитаного незрозуміло. Також для набуття навичок ефективної роботи з інформацією можна порадити давати завдання написати “реферат”, але. обсягом не більше однієї сторінки. Ця сторінка повинна вмістити максимальну кількість інформації. Як показує практика, для учнів це завдання не таке й просте.

Виявляється, скласти реферат з десяти сторінок простіше, ніж з однієї. Перевіреним і дуже ефективним способом обробки інформації є складання власного конспекту. Найважливіше – поставити серйозні вимоги до його написання: стислість і змістовність, наочність, наявність схем і графіків. На практиці тільки одиниці здатні зробити з першого разу якісний конспект – уміло обробити інформацію і зробити її наочною. САЙТ НАВЧАННЮ – ДОПОМОГА

Нині електронні способи передачі і зберігання інформації буквально витісняють традиційні паперові. Якщо за радянських часів більшість родин збирали цілі бібліотеки наукових і художніх книжок, то тепер це вже не є традицією. Одна з причин – досить висока ціна на паперові новодруки. До того ж, реальну бібліотеку поступово витісняє електронна – вона й дешевша, й місця в квартирі не займає. Сучасні батьки досить часто купують “електронні книжки” – компактні пристрої для читання електронної версії текстів.

Тож і малеча не пастиме задніх. До того ж, на базі таких пристроїв вже розроблені електронні підручники для шкіл. – Думаю, легкий доступ до інформації не є загрозою для розвитку дитини, – так вважає Валентина Іванівна Кодола – вчитель з 22-річним стажем, яка викладає історію і світову літературу в сільській школі Корсунь-Шевченківського району. – Учням для підготовки до уроку чи написання реферату варто поєднувати використання бібліотечних джерел та інтернет-ресурсів.

Діти, які старанно навчаються, мають хороший потенціал і бажання розвиватися, використовують інтернет з користю. Серед захоплень Валентини Іванівни – сайтобудівництво. Перший сайт вчительки називається “З думкою про учня”. Він створений для того, щоб ділитися корисною інформацією і з колегами, і з учнями. Валентина Іванівна розповідає, що на ньому можна знайти корисні відомості з історії, світової літератури і культури, презентації, статті, календарне планування, власні розробки уроків.

За допомогою таких сайтів можна реалізувати й дистанційне навчання. – Думаю, що використання сайтів, створених учителями, дає змогу дітям зрозуміти, що інтернет – це не тільки ігри чи соціальні мережі, а й ефективний засіб навчання, – каже Валентина Кодола. Ще одним захопленням учительки стало написання і редагування статей вільної енциклопедії. Цього року Валентина Кодола перемогла у конкурсі зі створення в україномовній Вікіпедії статей на благодійну тематику. ДО БІБЛІОТЕКИ – ПО ДИСЕРТАЦІЮ?

Випускник Інституту прикладного та системного аналізу НТУУ “КПІ” Олександр Лаврінчук упевнений, що нині левову частку потрібної інформації можна знайти в інтернеті, принаймні – англомовному. – Наприклад, Вікіпедія – це гарний старт, звідки зазвичай починаю шукати інформацію. Роблю це для того, щоб мати загальне уявлення про незнайомий предмет. Потім просто легше шукати і відфільтровувати матеріал, – каже він.

Основним недоліком “паперових” бібліотек вважає незручний пошук: туди бажано приходити вже маючи перелік книг з точною назвою і автором. А підібрати літературу з певної теми набагато легше у всесвітній мережі. Олександр упевнений, що нині до бібліотеки найдоцільніше приходити тільки для пошуку потрібних дисертацій.

– Нині досить велика кількість традиційних джерел ще не переведені в електронний формат. Однак із часом кожна бібліотека повинна перетворитися на сучасний інформаційний центр. Будь-які джерела інформації повинні взаємодоповнюватися і “зав’язуватися” через електронні каталоги в один “вузол”.

Та ідея переведення усіх паперових фондів в електронну форму потребує великих коштів, – вважає проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров. Є жарт: “Любіть книгу – невичерпне джерело літер”. Сьогодні вже неважливо, яка це книга – електронна чи традиційна, паперова.

Основне – щоб сутність роботи з книгою, з текстом залишалася незмінною. ПОЧИНАТИ ЗМАЛЕЧКУ ДО ІНТЕРНЕТУ – З ТРЕТЬОГО КЛАСУ Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у початковій ланці освіти – це не данина моді, а проза сьогодення.

Адже насправді більшість дітей знайомиться з комп’ютером набагато раніше, ніж це їм пропонує навчальний заклад. Щоб комп’ютер став для дитини помічником на шляху здобуття нових знань, а не слугував лише для гри та розваг, формувати ставлення до нього варто ще в початковій школі. Підготувати дитину до “спілкування” з комп’ютером і всесвітньою мережею покликана навчальна програма “Сходинки до інформатики”. Для учнів 2 – 4 класів вона стане підготовчим етапом, що передуватиме вивченню базового курсу інформатики в основній школі. Зазначимо, що цей документ враховує рекомендації ЮНЕСКО “Інформатика в початковій освіті”.

Показово, що зміст “сходинок” передбачає ознайомлення учнів із поняттями “повідомлення”, “інформація”, “дані”. Це дає можливість вчителеві вже змалечку формувати в учнів культуру взаємодії з різноманітною інформацією. Ось кілька завдань змістової лінії програми: опанування учнями початкових практичних навичок використання глобальної мережі інтернет задля пошуку необхідних текстових даних і зображень, їх перегляду і збереження, виконання інтерактивних завдань он-лайн, опанування електронного листування і дотримання вимог безпечної роботи в інтернеті. Розпочати вивчення поняття про комп’ютерну мережу й інтернет пропонується з третього класу. Тоді ж малят навчатимуть виконувати нескладний пошук текстів і зображень в інтернеті за вказаною темою.

А також – використовувати гіперпосилання для навігації веб-сторінками та розуміти суть ключових слів у пошуку інформації. Курс передбачає теоретичну й практичну частини, більшість уроків відведено роботі з комп’ютером, однак відповідно до санітарно-гігієнічних норм триватиме вона не більш як 15 хвилин. – Введення навчального предмета “Сходинки до інформатики” вже в початковій школі, безумовно, сприятиме покращенню опанування учнями інформаційних технологій. Це навчить їх отримувати різноманітну інформацію з допомогою комп’ютерів і, зокрема, інтернету, – каже начальник відділення науково-методичного забезпечення загальної середньої освіти Олена Дубовик. – Не новина, що однією з форм підвищення якості знань є неперервна самоосвіта людини. “Прищеплення” учням культури взаємодії з інформацією та комп’ютером навчить дітей знаходити потрібні дані, обробляти їх і використовувати протягом усього життя. Це, в свою чергу, забезпечить розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів, стимулюватиме їх пізнавальну активність, працездатність, зацікавленість різними видами діяльності.

Тому комп’ютер має великі можливості щодо вдосконалення навчально-виховного процесу. ЗАМІСТЬ РЕФЕРАТУ – СТАТТЯ Вікіпедія – не тільки “криниця” інформації, а й засіб навчання Є приказка, що “дядько” google і “тітка” wikipedia – це найкращі друзі учня і студента.

До статей цієї інтернет-енциклопедії звертаються не тільки вони, а й навіть науковці. Однак не варто використовувати отриману інформацію як єдине джерело для остаточних висновків. Треба вважати ці відомості початковою точкою в опрацюванні теми, адже вони допоможуть усвідомити, як саме потрібно продовжити свій пошук. Вікіпедію українською мовою щосекунди читають двадцять відвідувачів.

Наприклад, у квітні переглянули більш як 50 мільйонів сторінок україномовної Вікіпедії, це – двадцятий показник у світі. Таким популярним цей ресурс став завдяки швидкості доступу майже до будь-якої інформації. – Вікіпедія передусім є енциклопедією. Тобто її статті повинні бути лаконічними, містити основну, суттєву інформацію, – розповідає Юрій Пероганич, член правління і виконавчий директор громадської організації “Вікімедіа Україна”. – Вікіпедія складається з трьох елементів. Перший – це база даних, сюди входять статті, сервери, програмне забезпечення.

Друга – це спільнота людей, які наповнюють цю базу. Третя – Фонд Вікімедіа, який утримує сервери і збирає пожертви на проект. Тож Вікіпедія – це не тільки енциклопедія, це – рух добровольців, які віддають свій час і знання для того, аби зробити її повнішою та точнішою, щоб результатами їхньої праці могли скористатися мільйони користувачів. – Вікіпедія й інші проекти Фонду Вікімедіа (а це, зокрема, Вікісховище, Вікісловник, Вікі-джерела) – це повністю не-комерційні проекти. Тому всіх редакторів, які пишуть статті, можна вважати благодійниками, які не грошима, а своїм часом і знаннями допомагають розвинути наше інформаційне середовище, – каже Юрій Йосипович.

І такі “інформаційні” благодійники роблять титанічну справу. Адже українська Вікіпедія посідає 14 місце в світі за кількістю статей серед усіх мовних розділів Вікіпедії і нині наближається до позначки в 400 тисяч статей. Зареєстровано понад 140 тисяч редакторів україномовної вільної енциклопедії, однак лише близько двох тисяч з них є активними, тобто здійснили протягом останнього місяця щонайменше одне редагування. Звичайно, є більш активні редактори, є менш активні. Є й такі, що роблять понад тисячу редагувань за місяць. Українська Вікіпедія за кількістю редагувань посідає 21 місце в світі, поступаючись мовним розділам, які мають меншу кількість статей.

Нещодавно україномовний розділ Вікіпедії перетнув позначку в 10 мільйонів редагувань. Юрій Пероганич зазначає, що кількість і якість статей Вікіпедії залежить, зокрема, від кількості активних редакторів. Для порівняння: в українській Вікіпедії їх близько двох тисяч, в російській – дванадцять тисяч, а в англійській – аж сто тридцять тисяч… – Можна говорити про негласне змагання націй за спроможність створити інтелектуальний, культурний продукт, – упевнений Юрій Пероганич. Кількість відвідувань україномовної Вікіпедії є дуже великою.

Можна припустити, що левову частку відвідувачів становлять саме учні й студенти. – Це не зовсім так, адже у нас є статистика, яка щомісяця відображає динаміку відвідувань вільної енциклопедії, – розповідає Юрій Йосипович. – Тож можна констатувати, що в літні місяці, коли студенти й учні не навчаються, кількість користувачів зменшується, однак не так стрімко, менш ніж удвічі. ЧОМУ НЕ АКАДЕМІЧНА? Кожен відвідувач Вікіпедії може вільно, без реєстрації, редагувати і поширювати вміст будь-якої статті.

Це є основною причиною критики цього інтернет-ресурсу, адже статті може змінювати хто завгодно, тож неможливо гарантувати правильність і повноту інформації. Однак вікіпедисти вважають, що легкість і доступність зміни інформації сприяє підвищенню ступеня її правильності й актуальності. – Будь-хто, помітивши помилкову інформацію, може відразу внести виправлення, – каже Юрій Пероганич. – Звичайно, будь-хто може також внести нові помилки, однак наявні у Вікіпедії програмні й організаційні механізми допомагають уточнювати й розширювати статі. Можливість вільного редагування є причиною ще однієї особливості вільної енциклопедії – необхідності суворого дотримання авторських прав при публікації і використанні її матеріалів.

Тобто студент чи учень, який знайшов інформацію для реферату в Вікіпедії, мусить посилатися на унікальну інтернет-адресу цієї статті. Ії предмет повинен відповідати вікіпедійним стандартам значимості. Це означає, що він має бути висвітлений в авторитетних джерелах, зокрема – провідних ЗМІ чи академічних виданнях. При написанні та редагуванні статей редакторів закликають бути максимально неупередженими, утримуватися від власних оцінок того чи іншого предмета чи явища. Якщо в суспільстві є спірні погляди на предмет статті, то всі вони повинні бути відображені у публікації.

Ще один базовий принцип Вікіпедії: неприпустимість оприлюднення текстів і зображень, захищених авторськими правами. ФОРМУВАТИ СТИЛЬ МИСЛЕННЯ Учні та студенти вже давно оцінили переваги миттєвого доступу до інформації вільної енциклопедії.

Можливо, наступним етапом стане використання Вікіпедії як освітнього майданчика, де зустрінуться всі учасники навчального процесу. – Багато викладачів вважає, що давати студентам завдання розробити якусь тему у Вікіпедії чи поліпшити вже існуючу статтю є значно продуктивнішим, ніж задавати писати реферати. Особливо якщо взяти до уваги те, що при написанні рефератів багато учнів і студентів використовують статті Вікіпедії як основний матеріал.

Така співпраця є корисною і для освітянської спільноти, і для поліпшення якості інформації вільної енциклопедії, – каже Юрій Пероганич. Він вважає, що в людей, які починають писати до Вікіпедії, змінюється стиль мислення. – Вони починають мислити структурно, відділяти основне від другорядного, розуміють різницю між фактами та їх оцінками, – упевнений Юрій Йосипович. – Зауважу, що для написання статей до Вікіпедії не треба бути знавцем у тій чи іншій сфері.

Я, наприклад, дію навпаки – пишу статті, коли хочу в чомусь розібратися: починаю шукати джерела, відбирати інформацію, структурувати її. Серед учителів нині досить популярним є метод проектів. Одним із видів таких навчальних завдань може бути і написання статей до вільної енциклопедії. – Наприклад, для юних жителів села важливою і цікавою справою може стати поліпшення статті про їхній населений пункт, про його видатних людей, – каже Юрій Пероганич. – Дітям можуть допомоги учителі історії, географії, місцеві краєзнавці, які збирали інформацію про своє село.

Однак є обмеження – у Вікіпедії не допускається публікація оригінальних досліджень, текст обов’язково повинен містити посилання на джерело. Тобто вчитель спочатку повинен опублікувати своє дослідження, скажімо, в районній газеті, а потім із посиланням на цю публікацію можна створювати нову чи поліпшувати існуючу статтю у Вікіпедії. До речі, для редакторів-новачків створено посібник. Книжка “Як редагувати Вікіпедію: Довідник для новачків” існує і в друкованому вигляді, і в електронному – її можна знайти на сайті “Вікімедіа Україна”.

Вона стане у пригоді всім, хто захоче долучитися до наповнення вільної енциклопедії. Максим КОРОДЕНКО, “Освіта України” № 31




ДЖЕРЕЛО ЛІТЕР