“Експеримент над людиною” професора Хіггінса (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”)

Однією із найпопулярніших п’єс Бернарда Шоу є його драма “Пігмаліон”. Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння – статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню.

Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі. Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу.

Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов’язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві.

Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери. “Але якби ви знали, як це цікаво – узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає – знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі”, – каже Хіггінс. Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке “піддослідне кроленятко”, на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об’єктом його дослідження і застосування його методів. Нарешті настав час іспиту.

На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно. “Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу”, – каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: “Більше я виробництвом герцогинь не займаюся”. І ніхто з них – ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг – не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє.

Як складеться її доля? “На що я гідна, до чого ви мене пристосували?” – каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова.

Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння. “Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку”, – виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу. А як шкода, що Елізі – гарній, розумній, талановитій дівчині – немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії.

Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.