“Епохальна п’єса” (Микола Хвильовий) – Микола Куліш (1892-1937)

Підручник Українська література 11 клас

Українська література 1920-1930 років

Микола Куліш (1892-1937)

“Епохальна п’єса” (Микола Хвильовий)

П’єсу “Мина Мазайло” вперше опублікували у журналі “Літературний ярмарок” (1929) і того ж року видали друком у Харкові окремою книжечкою. Жанр п’єси “Мина Мазайло” сам автор визначив як комедію. Обравши його, письменник засобами гротеску і сатири викрив антиукраїнські суспільні явища кінця 20-х років XX століття, висміяв носіїв великодержавного шовінізму. Більшість літературознавців вважають “Мину Мазайла” сатиричною комедією.

У п’єсі в постановці Леся Курбаса для “Березолю” переважав гротеск, риси персонажів украй загострені, а мотиви піднесені до вселюдських масштабів.

У наш час все більше літературознавців схиляються до думки, що “Мина Мазайло” – це трагікомедія, адже у творі висвітлено катастрофічне становище української мови й фіктивність національної незалежності. Національний нігілізм як домінуюча риса характеру кількох персонажів виразно розкриває суть малоросійства, що став міцним підгрунтям для ідей великодержавного шовінізму. Саме тому для українського відродження гнучкохребетні дядько Тарас, Мокій, Уля такі ж небезпечні, як і тьотя Мотя з Курська. А Мина Мазайло – покруч системи, тому й реалізується, за словами рідного сина, як “валуєвський асистент” .

Мистецький рівень трагікомедії “Мина Мазайло” надзвичайно високий. Критик Юрій Шерех підкреслював: “Український театр дістав свою найкращу, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого… змісту”. Твір був написаний Миколою Гуровичем в кульмінаційний момент українізації, але спостережливим зором драматург вловив не тільки грубі помилки в проведенні такої важливої кампанії, невміння й неготовність до цього як влади, так і соціуму, а й ті ідеологічні великодержавні віяння, котрі незабаром мали набрати вигляду переслідувань і репресій національно свідомих українців. З цього приводу ще в драмі “Народний Малахій” устами головного героя було проголошено важливу тезу: “Кажітьруською мовою, не гвалтуйте української…

Питаю: навіщо українізують чужих? Хіба щоб погонич скидався на українця?”.

“Мина Мазайло” – зразок п’єси, про яку мріяв Лесь Курбас, вважаючи, що її змістовим стрижнем може слугувати певна ідея, а не дія. Велику роль у сценічній постановці трагікомедії відігравали такі елементи інтер’єру, як зазначені у ремарці величезні дзеркала, в яких укрупнювалося, чіткіше проступало і здавалося ще потворнішим усе негідне й мерзенне. Це давало змогу глядачам стежити за поведінкою акторів водночас на кону і в дзеркалах.

У результаті цього, за словами актора Йосипа Гірняка, який грав роль Мини Мазайла, ідейний дух п’єси, її соковите слово наповнювали весь сценічний простір, а тому проблема українізації розглядалася ширше, об’ємніше. Виходячи з Мазайлової оселі в харківському передмісті на Холодній Горі на обшири всієї тогочасної України, проблема мови й самоідентифікації висвітлювала цілу історичну епоху, ті обставини життя українців, що склалися протягом кількох століть, а також давала простір для роздумів про долю української мови, культури, нації загалом. Сміливість Куліша в процесі написання п’єси полягала в його національній свідомості, що найвиразніше виявилася під час літературного диспуту: “Ми маємо обминання в нашій літературі таких важливих, пекучих проблем, як проблема національна… Я не можу обійти цієї проблеми й не хочу розв’язувати її в білих рукавичках”.

Цілеспрямованість драматурга проступає із розкиданих у творі “крамольних фраз”, наприклад, про комуністичну партію і можливість репресій в Україні у будь-який момент: “Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і неабихто”, “Скажіть, будь ласка, у вас і партійці балакають цією мовою?.. Тоді у вас якась друга партія…”, “Скажи – нас нема!.. Нас арештовано!”; про кар’єризм комуністів: “Молодий ще, двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний!”; про відступництво від національних інтересів радянських клерків та урядовців: “А що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би?”; “Ви ж свою “Югосталь” оддали!”; про ймовірні катастрофічні наслідки українізації у XX столітті й відновлення імперії у вигляді Союзу: “…Українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було”; “Зостанеться єдина, неподільна…

СРСР”. У теоріє натяки на те, що скоро вся велетенська країна перетвориться на суцільну тюрму чи концтабір, бо тільки в цих закладах немає імен та прізвищ – в’язні відгукуються на їм присвоєні номерні знаки.

Трагікомедія Куліша має певні особливості. Цю п’єсу неможливо якісно перекласти іншою мовою, оскільки при перекладі втрачається обігрування українських та російських слів, а також зіставлення спільного й відмінного у цих мовах. У творі немає позитивних персонажів. Дядько Тарас надто полохливий і поступливий, непослідовний у думках і вчинках. Мокій – не патріот, а рафінований науковець, якого рідна мова цікавить лише з фахової точки зору.

Мина Мазайло – типовий перевертень. Його фіаско було можливим тільки в літературному творі. У реальному житті радянська влада всіляко підтримувала яничарів, уміло використовувала їх для боротьби зі справжніми патріотами.

При уважному прочитанні трагікомедії впадає в око, що Мина вирішив змінити прізвище саме з метою афішування своєї лояльності до влади та щоб не стати другосортним після можливого провалу українізації й наступу реакції. Адже прізвище Мазайло чи навіть повне Мазайло-Квач – не є ганебним. До того ж, воно, як підкреслює комсомолець Губа, ще й “демократично-плебейське”, що дуже важливо для радянської доби. Хоч як нарікає Мина, та його прізвище не завадило носієві зробити хорошу кар’єру, одружитися, жити в достатку. Незважаючи на певну однобічність змалювання драматичних характерів та помітну авторську налаштованість на ідею, образи дійових осіб комедії відбивали правду життя, типові ознаки тогочасного суспільства.

Юрій Лавріненко наголошував на унікальному характеротворенні у цій п’єсі, оскільки персонажів окреслено такими найсуттєвішими штрихами, що вони надовго залишалися в пам’яті читача й глядача. Микола Хвильовий, маючи на увазі “Народного Малахія” і “Мину Мазайла”, стверджував, що “тільки епохальні п’єси можуть викликати таку велику дискусію і тільки обмежені люди не розуміють, що саме такі п’єси й роблять у театрі епоху”.

Словникова робота.

1. Запам’ятайте новий термін.

Трагікомедія – драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії. Автор трагікомедії засобами гумору й сатири викриває суспільні вади й висміює негативні людські риси. Трагікомедією є твір Миколи Куліша “Мина Мазайло”.