|  | 

ФАРС

Фарс (франц. farce, від лат. farcio – начинюю, наповнюю) – малий комічний жанр західноєвропейського середньовічного театру. Фарс виникає ще у XII столітті, але в самостійний драматичний жанр виокремлюється з другої половини XV сторіччя. Періодом його розквіту є XIV-XVI століття. Серед витоків фарсу – виступи мандрівних комедіантів (гістріонів) і карнавальні масницькі ігри.

Розповіді гістріонів визначили тематику й діалоги фарсу, а карнавальні дійства – його масовий характер та динамічну ігрову природу. Пізніше фарсами починають “начинювати” містерії (звідси й походить його назва), з яких він виокремився як самостійний жанр. На відміну від інших жанрів середньовічного театру, фарсові абсолютно не властиві алегорійність і дидактизм. Адже основою фарсу є реальна життєва подія, анекдот.

Фарсові п’єси відображають цілком життєподібні побутові ситуації. Втім, індивідуалізованих образів тут ще немає. Замість них у фарсах існують типи-маски, такі як хитрий слуга, невірна дружина, хвалькуватий солдат, невдаха-студент, учений-педант, шарлатан-лікар та інші. Герої фарсів безпосередньо діють: вони б’ються, лаються, сперечаються, обмінюються каламбурами.

У фарсі чимало фізичних зіткнень, ексцентрики, буфонади, гострих і динамічних ситуацій, що швидко змінюють одна одну. За рахунок таких змін, а також вільного перенесення дії з одного місця в інше, досить швидко розгортається сюжет. Причому герої фарсів не лише потішалися над комедійністю положень, а й висміювали певні негативні явища й риси.

Європейські фарси ставилися, головним чином, актора-ми-аматорами. Автори ж середньовічних комічних п’єс здебільшого невідомі (нерідко фарси компілювалися колективно). Відомо, що фарси писали Ф. Рабле, К. Маро, збереглося декілька фарсів Маргарити Наварської. Най-популярнішим у XV столітті був цикл французьких фарсів про адвоката Патлена, що розповідав про пригоди відомого народного героя, яскраво зображав побут середньовічного міста, показував цілу низку колоритних постатей.

Взагалі саме на французькому грунті жанр фарсу набуває найбільшого розквіту.

Жанр фарсу (кьоген) існував і в японському театрі Но: він склався в XIV столітті. Японський фарс був тісно пов’язаний із фольклором (сатиричні й побутові казки, анекдоти). Подібно до європейського фарсу, кьоген являв собою невеличкі побутові сценки на матеріалі, запозиченому із самого життя. В японських фарсах висміювалися шарла-тани-монахи, тупі князі-даймьо, їхні хитрі слуги, селяни. Основним принципом своєї гри кьоген висунув комізм у поєднанні із життєвою правдою.

Фарси в Японії виконувались як інтермедії між драмами.

Фарс мав великий вплив на подальший розвиток світового театру. Саме завдяки йому розвиваються англійські Інтерлюдії та іспанські Пасос, німецькі Фастнахтшпілі та італійська Комедія масок. У XVII столітті фарс не без успіху “змагається” із “ученою” гуманістичною драмою, і синтез саме цих двох традицій привів до створення драматургії Мольєра.

Загалом кажучи, фарс був своєрідним ланцюгом між старим і новим театром. Елементи фарсу можна спостерігати в Шекспіра та Лопе де Беги, Гольдоні та Бомарше. І хоча наприкінці XVII сторіччя фарс здає свої повноваження літературній комедії, він знов відроджується наприкінці XIX століття. Драматичне мистецтво нашого часу знає багато творів цього жанру (“Самогубець” М. Ерд-мана, “Витівка Великого Мертвіарха” М. де Гельдерода, “Зойчина квартира” М. Булгакова, “Ризик” Е. де Філіппо, “Вкрали кодекс” А. Петрашкевича тощо).




ФАРС