|  | 

“Формуємо самооцінку дитини” Лекція

Батьки – це вчителі у найважливішій школі на світі – школі становлення особистості.

Тут немає вихідних і канікул, їм доводиться виконувати свої обов’язки 24 години на добу, 365 днів на рік.

“Моя Мама поставила б мене на найвищу сходинку. Вона мене найбільше любить. Я буваю неслухняна, я трішки хитренька. Я не завжди гарно пишу…

Але мама мене все одно любить, бо я – її дитина. Я знаю це… своїм серцем. І тато мене любить. Він грається зі мною, навіть коли дуже втомлений, і не кричить, коли я роблю щось не так…”.

Це виписка з протоколу дослідження самооцінки за методикою “Сходинки”, де дитині пропонується оцінити себе, розмістивши картонну фігурку на одній із 7-ми сходинок.

Самооцінка – це та значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої якості – особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів.

Тому розвиток адекватної самооцінки залежить від об’єктивності зовнішніх оцінок.

Найавторитетнішими для 6-7-річного малюка є рідні люди. У родині, по-перше, об’єднані люди різного віку, статі, роду занять; по-друге, дорослі члени родини можуть впливати на малюка в різних життєвих ситуаціях; по-третє, однією дитиною опікується кілька дорослих.

Найважливіше для дитини – гармонійність взаємин між членами родини, позитивний психологічний клімат, пріоритет духовних цінностей, високий рівень культури.

Неправильне виховання

1. Тип неприйняття (відсутність любові до батьків).

Характерні ознаки: надмірний, суворий контроль за дитиною; застосування жорстоких методів покарання; претензійне, протестне ставлення до дитини;

Мінімум уваги з боку батьків.

Це зумовлено тим, що дитина була небажаною, не схожа на батьків, народилася з фізичною вадою тощо.

Наслідки : неприйняття батьками дитини призводить до неприйняття нею батьків, тобто виникає взаємне відчуження.

2. Гіперсоціальний тип (я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги).

За такого типу виховання базується на чітких інструкціях. Дитина ніби запрограмована, надміру дисциплінована, суха та педантична. Вона – як робот, автоматичний виконавець.

Наслідки : намагання догодити іншим, страх перед труднощами та невдачами. Розвивається невпевненість, негативне ставлення до себе. Як наслідок – соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями.

3. Тривожно-упевнений тип (любов до дитини трансформується у страх втратити її).

Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека.

Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, несамо стійною, нерішучою, боязкою. Формується низька самооцінка.

4. Егоцентричний тип (нав’язування дитині думки, що вона надзвичайна, виняткова).

Обов’язки дитини зведеш до мінімуму, права – необмежені. Її найменші бахання миттєво задовольняються. Дитина прагне завжди бути поміченою, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції.

Наслідки : в характері дитини розвиваються і закріплюються егоїстичні тенденції. У колективі однолітків міф, що вона найкраща, руйнується, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплене. Дитина стає самотньою або закріплює агресивність як рису характеру.

Людина із заниженою самооцінкою через свою невпевненість постійно очікує приниження, обману, насмішки, образи. Низька самооцінка спричиняє постійний страх. Цей страх спонукає до вживання алкоголю, наркотиків, до правопорушень та злочинів.

Не варто сподіватися отримати готові рецепти чи поради, які гарантували б цілковитий успіх у справі сімейного виховання. Адже кожна сім’я – це окрема держава, яка живе за своїми правилами і законами.

Фахівцями виявлені універсальні механізми, на яких має засновуватися розумне виховання:

– прийняття дитини такою, яка вона є;

– удосконалення системи схвалень і покарань;

– налагодження суб’єктних взаємин між батьками та дітьми.

Прийняття (позитивне ставлення до дитини, незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент):

– дозвіл дитині бути такою, якою вона є;

– увага до її почуттів і думок, уміння почути та зрозуміти їх;

– здатність підтримати дитину;

– повага до позиції дитини, віра в її сили та можливості;

-готовність ділитися власними поглядами і цінностями;

– поблажливе і терпляче ставлення.

Система схвалень і покарань.

Батьки мають пам’ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її розвитку, ніж осуд.

Оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів – висловлювань дорослих і висловлювань дитини. Сказане батьками має виявляти чітку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів: “Дякую за те, що помив машину.

Тепер вона виглядає, як новенька”.

Покарання має бути продуктивним, а не руйнівним.

– Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному.

– Якщо є сумніви, карати чи не карати – не карайте.

– За один раз – тільки одне покарання.

– Краще не карти. взагалі, ніж карати із запізненням.

– Покараний – вибачений (про старі гріхи – жодного слова).

– Покарання – без приниження (це не торжество вашої сили над слабкістю дитини).

– Дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками, намірами. , ,

Взаємини між батьками та дітьми залежать не від того, скільки разів на день дорослі хвалять чи карають дитину, а від того, як вони це роблять. Занадто захоплюючись різними методами та засобами виховання, батьки сприймають свою дитину як власність, як матеріал, з якого вони можуть “виліпити” ідеал сина чи доньки. Вони автоматично позбавляють дитину права голосу і права вибору.

Щоб запобігти небажаним тенденціям, психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосторонній процес, де дитина – активний учасник, суб’єкт виховання. Стосунки між батьками і дітьми в родині будуються на засадах довіри, особистої рівності, взаєморозуміння, визначення права кожного на власну точку зору в різних життєвих ситуаціях.

Батьки мають бути пильними й дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між вихователем і вихованцями.

Слід пам’ятати: перед вами не просто маленька дитина, а особистість зі своїм внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями.




“Формуємо самооцінку дитини” Лекція
Обратная связь: Email