|  | 

Функції і типи сюжетів

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

5. СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

5.2. Сюжет художнього твору

5.2.2. Функції і типи сюжетів

Сюжет як художня форма зв’язування та конкретизації фабульної основи твору виконує дві основні функції, першу з яких умовно можна назвати перипетійною, другу – характерологічною. Перипетійна (грец. – несподіваний поворот, що веде до раптової зміни дії) функція сюжету виявляє себе в такій формі конкретизації та розгортання фабули твору, яка акцентує увагу читача переважно на самому перебігу подій, на несподіваних і швидких їх змінах, на тісній причинно-наслідковій їх залежності. Характери зображуваних осіб при цьому відступають на другий план або й зовсім не цікавлять автора. Дія таких сюжетів розвивається стрімко, події, що змінюють одна одну, окреслюються лише в найзагальніших рисах і найчастіше набирають при цьому вигляду певних життєвих перешкод, які долає герой твору, і які, по суті, виконують одну й ту ж функцію – ускладнення, драматизації основної події, надання їй якомога гострішої перипетійної форми.

Перипетійна функція сюжету знаходить яскраве вираження в чарівних казках, пригодницькій, фантастичній та детективній літературі, менш характерна вона для творів класичної, особливо реалістичної літератури. Характерологічна функція сюжету найбільшою мірою виявляє себе у творах класичної реалістичної літератури й пов’язана з такою формою компонування та зв’язування подій, яка цілком або переважно підпорядковується меті розкриття сутності людських характерів, типів, до яких привернута основна увага читача у творі. Подієвість таких сюжетів, як правило, ослаблена або й задана наперед (як, наприклад, у “мандрівних” фабулах, де читач напевне знає, чим закінчиться історія, в якій діє Дон Жуан або Фауст), дія розвивається повільно і не характеризується особливими перипетійними ускладненнями. На передньому плані зображення – характер, а не подія.

Такі сюжети часто називають історіями характерів (їх становлення, зростання, самоствердження). Поділ сюжетів за функціями достатньо умовний і не означає повної функціональної ізольованості, неможливості різних форм їх поєднання в сюжетах конкретних творів. Порівняйте, як характеризує дану проблему автор одного з підручників вступу до літературознавства Ф. Головенченко: “…через сюжет отримують свою організацію дві взаємопов’язані сторони твору – подієвість та характери (персонажі).

Хоча подієвість у творах справжнього мистецтва не є кінцевою метою автора, а сама виступає в ролі засобу розкриття характерів, усе ж зв’язки між подіями та характерами зовсім не прості і прямолінійні, а досить складні та різноаспектні. В сюжетах одних творів мають місце свого роду “гармонійні” відношення між ними (цей випадок найбільше поширений у творах майже всіх епічних жанрів так званої “великої” літератури); в сюжетах інших творів можна помітити, що характер переважує події – він художньо реалізується поза прямим зв’язком з ними; є і третій тип творів, в яких події переважують характери – характери в них зумовлені не усією організацією подій, а лише загальною їх спрямованістю” .

З основними функціями сюжету тісно пов’язані його типи, класифікація яких встановлюється за ознакою характеру внутрішнього співвідношення та взаємозв’язку подій, компонованих і реалізованих через їх фабульний перебіг. “Події, які складають сюжет, – як зауважує В. Халізєв, – можуть співвідноситися між собою по-різному. В одних випадках вони знаходяться лише в часовому зв’язку одне з іншим (Б відбулося після А). В інших випадках між подіями, крім часових, є ще й причинно-наслідкові зв’язки (Б відбулося внаслідок А). Так, у вислові “Король помер, і померла королева” відтворюються зв’язки першого типу.

У вислові ж “Король помер, і королева померла від горя” перед нами зв’язок другого типу” . Тип сюжету, в якому події зв’язуються лише через часовий зв’язок, називаєтьсяхронікальним. Його назва походить від назви одного з прозаїчних жанрів, характерних для ранніх етапів розвитку літератури. Хроніками називали такі описові твори, в яких давався щорічний перебіг найважливіших подій історичного життя тієї чи іншої держави.

Найбільш яскраво хронікальний тип сюжету представлений у творах автобіографічного характеру. Хронікальною побудовою сюжету вирізняються й такі твори, як “Гаргантюа і Пантагрюель” Ф. Рабле, “Дон Жуан” Д. Байрона, “Історія одного міста” М. Салтикова-Щедріна та ін. Сюжети хронікального типу найчастіше, хоча й не обов’язково, виконують у творі характерологічну функцію.

Тип сюжету, в якому події з’єднані причинно-наслідковими зв’язками, називається концентричним. Для таких сюжетів характерна концентрованість дії навколо однієї (або кількох – у великих за обсягом творах) визначальної події, яка поставлена в центр сюжету й до якої привернута вся увага читача твору. Єдність дії, шо характеризує концентричний тип сюжету, найбільш яскраво представлена сценічними творами (різними жанрами драматичного роду літератури), менш чітко – прозою та віршами (“Євгеній Онєгін” О. Пушкіна, “Злочин і кара” Ф. Достоєвського тощо). Концентричний тип сюжету, як правило, вирізняється складними формами поєднання характерологічної та перипетійної функції, інколи своєрідною їх боротьбою.




Функції і типи сюжетів
Обратная связь: Email