|  | 

Генеративна поетика

Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. розмежовується на структури глибинні, утворені за усталеними правилами та покликані в ідеальному вигляді відобразити істотні властивості модельованого об’єкта, і поверхові, виведені із глибинних, завдяки правилам трансформації, спроможні відобразити властивості модельованого об’єкта з точністю до ізоморфізму. Г. п. трактує літературний текст природною мовою, в якій закодована художня інформація, що не виводиться з природної мови, як, принаймні, ритміка, що використовується у віршованому творі, а також у танці, пантомімі, архітектурі і т. п. Слід розрізняти Г. п. від лінгвістичної генеративної стилістики та лінгвістики тексту, які оперують лише категоріями природної мови, виходять з уявлення, що поетичне та повсякденне мовлення аналогічне у глибинних структурах. Модель “тема прийоми вираження-текст”, що виводить текст із певної змістової структури (“теми”), найближча до Г. п., для якої і “текст”, і “тема” стосуються поверхневих структур.

Г. п., як і генеративна лінгвістика, постала на тлі структуралістських концепцій, інтенсивний її розвиток почався у 70-ті XX ст., передовсім у Голландії, де ці проблеми висвітлювалися на сторінках часопису “Поетика”. У наступному десятилітті об’єктом наукового дослідження була найдрібніша частина Г. п. – генеративна метрика, названа так Дж. Бівером, котрий спирався на міркування М. Галле та С. Кайзера, висловлені у 1966. Генеративна метрика розглядає віршований текст у зіставленні з певною ідеально періодичною структурою, власне метром, намагається виявити породження глибинних метричних структур за законами симетрії. Оскільки віршований текст визначається не тільки метром, а й ритмом, описаним правилами трансформації, це дозволяє відмежувати словосполучення, припустимі як вірші певного метра, від неприпустимих, а в деяких випадках вирахувати метричну складність віршованого тексту (М.

Галле, С. Кайзер), або обсервувати просодичні засоби кодування метричної інформації (П. Кипарський, К. Магнусон, Ф. Райтер) та трансформації природної мовної структури під впливом метра (Дж. Бівер).

Відповідно будуються і значно складніші моделі Г. п.: модель нарративного тексту С. Золяна, генеративний підхід до категорій трагічного та еволюції поетичних систем І. Смирнова, порівняльні та порівняльно-історичні дослідження Л. Чисгольма (про кніттельверс), М. Лотмана (про гекзаметр) тощо.




Генеративна поетика
Обратная связь: Email