|  | 

Гімн – ІВАН ФРАНКО Скорочено

Вічний революцьонер –

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю.

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані.

Ні гармати лаштовані.

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився.

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє:

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,-

Міліони радо йдуть.

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя.

Сила родиться й завзяття –

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцьонер –

Дух, наука, думка, воля

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Коментар

Вірш “Гімн” 1. Франка – одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися “вічні революціонери”, небайдужі до народного горя, страждань та неволі Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній – “дух, наука, думка, воля Не уступить пітьмі поля…” Він вірить, що розвалиться “зла руїна” і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе спинити. Але для цього треба “не ридать, а добувати Хоч синам, як не собі Кращу долю в боротьбі”.

Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні.

ІВАН ФРАНКО

(1856-1916)

Народився майбутній письменник у селі Нагуєвичі (тепер село Івана Франка) Дрогобицького повіту на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій школі с. Ясениця Сільна, потім у монастирській школі отців-василіан у Дрогобичі й у Дрогобицькій гімназії. Наука була тоді важкою, Івана приймали скрізь недоброзичливо й навіть вороже як сина “хлопа”, але своїми успіхами він швидко здобув авторитет. Багато читав, навіть почав складати власну бібліотеку й писати власні твори.

Рано пішов із життя батько, а потім і мати. Це стало для юнака великою трагедією.

1875 року І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу “Друг”. Через рік з’явилася його перша поетична збірка “Баляди і розкази”.

У 1878 році поета заарештували за нібито соціалістичну агітацію і пропаганду, посадили разом зі злодіями і тримали дев’ять місяці” Після цього від нього відвернулися друзі, батьки коханої дівчини змусили її з ним порвати.

І. Франко з другом М. Павликом засновує журнал “Громадський друг”, а після його заборони створює нові – “Дзвін”, згодом “Молот”

У 1880 році Франка заарештовують удруге, знову ж таки за нібито підбурення селян проти “законного порядку” і тримають три місяці. Франко пише багато поетичних творів та прозових – “Борислав сміється”, “Захар Беркут”, робить переклади; працює у журналах “Зоря”, “Діло”. У 1886 році одружується в Києві з Ольгою Хоружинською.

У 1887 році виходить поетична збірка “З вершин і низин”, через два роки його арештовують утретє на два місяці з тієї ж причини – за зв’язок із групою київських студентів, що прибули до Галичини. У 1893 році Франко захистив у Віденському університеті дисертацію, але “мужика” не допустили до викладання у вищому навчальному закладі.

Виходять драма “Украдене щастя”, збірка “Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “З днів журби”, роман “Перехресні стежки” та інші. Останні роки життя для поета були нелегкими – у боротьбі з нуждою, хворобою, у переживаннях за долю дітей, яких розкидала війна, за хвору дружину.

На могилі письменника у Львові споруджений пам’ятник із символічним образом Каменяра, який розбиває скелю, торуючи шлях до нового життя.




Гімн – ІВАН ФРАНКО Скорочено