|  | 

Голодний 33-й в українській літературі і в документах спогадах

“Жить стало лучше, Жить стало веселей”. Йосип Сталін … А онде під тином опухла дитина, Голоднеє мре…

Т. Шевченко Вдумайтесь у ці рядки. Вони належать двом людям-антиподам. Геніальний Тарас Шевченко правдиво показав увесь трагізм життя українських селян за кріпацтва.

На жаль, ці трагічні рядки стали пророчими й для нашої новітньої історії, коли в дні розквіту соціалізму в Україні запанував голод. Болісно ступати стежками пам’яті. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Кістлява рука смерті ні вдень, ні вночі не випускала своєї кривавої коси.

Тільки через багато років з’явилися твори, які відкрили нинішньому поколінню очі на страхітливі події голодомору 33-го, почали друкуватися архівні документи очевидців тих подій. Острах бере, коли читаєш рядки поезії М. Будленського “Весна”. Тепер усі знають, що голод планував ще з літа 1932 року. За кілька місяців увесь хліб у селян забрали.

Згадує Г. І. Пасічник із села Галиці, що на Чернігівщині: “За весну 1933 року в нашому селі пройшли 4 хлібозаготівлі. Коли вже вкотре прийшли до нас у хату, мати, щоб урятувати залишки зерна, розсипала його на, печі, прикрила рядном і поклала нас, трьох дітей, зверху спати. Але коли в хату увірвалися, ми перелякались, злізли з печі, заховались, а зерно знайшли і забрали”. А за підібраний у полі колосок розстрілювали або давали десятирічне ув’язнення. Наприкінці зими 33-го року голод в Україні лютував.

Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, борошно з кісток, кору дерев. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонів. А навесні 33-го року почалося людоїдство. Відбулося 10 тисяч судів над людоїдами.

Зі спогадів Є. І. Аврамович із Чернігова: “У 1933 році мене направили на практику в Ріпкінську лікарню. Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертався з проханням видати довідку про смерть родичів, писати в них. що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками зверталася багатодітна мати. А одного разу міліціонер привів 18-річну дівчину і приніс усі довідки, що видавались її матері.

З’ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з’їли всіх молодших дітей. А потім збожеволіла від голоду дівчина вбила й матір. А коли її варила, “сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м’яса”. Про пекельні муки і страждання голодування відомо не так вже й багато. Про це писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном.

В Україні довгий час мовчали. Письменник із діаспори Василь Барка (США), який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив цю народну трагедію в романі “Жовтий князь”. Змогли ми прочитати цей роман тільки через 30 років, бо його надрукували лише р 1961 році.

Світ побачив кінострічку “Голод-33”, створену сценаристами С. Дяченком та Л. Танюком за мотивами твору В. Барки. На першому Всеукраїнському кінофестивалі, присвяченому пам’яті Івана Миколайчука, художній фільм О. Янчука “Голод-33” здобув головний приз. Нехай же вічно горить свічка пам’яті в нашій Україні, що стала храмом скорботи за “невинно убієнними” її синами і дочками.




Голодний 33-й в українській літературі і в документах спогадах