ГРИГІР ТЮТЮННИК (1931-1980)

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 5 клас

РІДНА УКРАЇНА. СВІТ ПРИРОДИ

ЗАХИСНИК СПРАВЕДЛИВОСТІ

Автобіографія* Григора Тютюкника

Народився я 5 грудня 1931 року в сім’ї селян – Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник Ганни Михайлівни.

У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Февдулович Тютюнник, помер. Я в цей час – тоді мені було півтора року – перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав… У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок, його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах…

Після того, як батька забрали в тюрму в 1937 p., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, – мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Він і його дружина Наталя Іванівна Рябовецька вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали в школі.

Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав “Як упав же він з коня”, “На майдані”. Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз “Котигорошко”, – прекрасна казка.

А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків “Кобзар”, “Під тихими вербами” Грінченка, “Хіба ревуть воли…”, “Кайдашева сім’я”, “Тихий Дон”…

* Автобіографія – це документ, у якому людина подає опис свого життя в хронологічній послідовності.

1938 року віддали мене дядя і тьотя до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Думаю, що тут другі

Мої, сказати б, батьки дотримувались і принципових поглядів щодо української мови, освіти, культури взагалі.

Через два тижні цей клас було ліквідовано за малим контингентом, і я опинився в російському першому класі. З того часу і до 1962 року я розмовляв, писав виключно російською мовою, окрім років 1942 – 1949-го, коли я знов опинився в селі біля матері. До цього я був старцем в повному розумінні цього слова. Сталося се так. На початку війни тьотя народила мені сестрицю.

А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину – коли вона кипить, з неї багато піни. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, – голод як-не-як.

Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима

11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати.

Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик.

У 1946 році після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив “з города” щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив.

Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах – так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої “Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава Богу, і не розлучуся до самої смерті.

Київ, 30 липня 1966 року.

1. Опрацюй форзац на початку підручника та матеріали статті. Розкажи, коли і де народився Григір Тютюнник.

2. Які трагічні сторінки історії України переплелися з біографією Григора Тютюнника?

3. Які твори в дитинстві любив читати майбутній письменник?