Григорій Косинка – видатний новеліст XX століття

Та й ти не вмер. Ти пішов із життя, але й залишився в ньому, бо є твоє живущеє слово. Є шанування й увічнення.

Тамара Мороз “Стрілець” Творчість Григорія Косинки (справжнє прізвище – Стрілець) повертається до нас з порога смерті. Життя письменника обірвалось трагічно: він був страчений за хибним звинуваченням у приналежності до групи терористів. Та справжньою причиною загибелі був його письменницький талант, його твори, в яких він не ідеалізував більшовицькі будні, а правдиво розповів про життя України після 1917 року.

Григорій Косинка залишив нам невелику спадщину: прозові твори, написані в основному в жанрі новели. Його називали, як і Василя” Стефаника, майстром української новели, продовжувачем кращих традицій класичної новели. Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, він був письменником самобутнього характеру, який особливо яскраво спалахнув у останні дні жовтня 1919 року, коли одна за одною були написані й опубліковані чотири його новели: “В хаті Штурми”, “Сходка”, “Передсвітом”, “На золотих богів”.

Коли починалася творчість Григорія Косинки, всюди гриміли гармати і в землю лягали лиш перші зерна нового, радянського життя. Нелегко було судити за тими першими зернами про якість майбутніх сходів. Адже перед очима часом зринали такі картини, від яких і душа терпла, і в голові туманилось. Ось рядки з новели “Троєкутний бій”:

“На вулиці шматок людського м’яса і дві невеликі калюжі крові. – Шагом – марш! Хтось посміхнувся, і шматок м’яса, як стара підошва, притрушена сірим пилом, відлетів у колію. – Геть український прапор! Німецька видумка!

-Російська добровільна. – Не треба нам царського прапора! – Рви його, чорна сотня…” Досить влучно про цей період сказав П. Г. Тичина: …були такі, що тікали В печери, озера, ліси.-

Що ти за сила єси? – питали… Г. Косинка не втікав. Розбуджений революцією, він вбирав кожний мент швидкоплинної дійсності і творив її портрет. З-під пера письменника з’являються все нові й нові новели.

Схвильовані, напружені і трепетні, як саме життя.

Справжнє визнання до письменника прийшло в 1922 році, коли побачила світ перша книжка новел “На золотих богів”. Твори, що ввійшли до книги, неоднакові за своєю художньо-тематичною вартістю. Справжніми шедеврами літературна критика назвала три новели: “На золотих богів”. “В хаті Штурми”, “Сходка”.

У них чути плач і нарікання на долю: вони сповнені руху до червоної стежки революції і боротьби “за кров братів і волю нашу”, за погорілі села й наділену революцією землю.

Книга “На золотих богів” – яскравий зразок імпресіоністських І творів. У них немає сюжету, розповідь – фрагментальна: композиція відсутня: чітко виражена гра кольорів (здебільшого червоного й чорного). Косинка завжди прагнув до неповторності.

Про його намагання не дублювати себе, а показувати всю розмаїтість пореволюційного життя, людських взаємин і характерів свідчить твір “Мати”. Головна дійова особа новели – селянський син Андрій, але центральною постаттю, яка здіймається, справді височіє над твором, є його безіменна мати. її образ сприймається через призму почуттів Андрія як символ материнства, уособлення всіх людських страждань, найбільше яких завжди випадало на долю матерів. Про це напише пізніше в своєму “Щоденнику” другий неперевершений майстер української літератури О. Довженко.

У 1926 році Г. Косинка опублікував новелу “Політика”. Вона була етапною в творчості письменника другої половини XIX століття і виділялася з-поміж інших новел глибинним осмисленням революційної дійсності, показником духовного зростання людини. Мусій Швачка – завзятий організатор політичного життя на селі. Він принциповий, ненавидить куркульство. Письменник досить переконливо показує психологічну мотивацію його зв’язків з народом.

Він вірить народу і хоче йому допомогти. У зіткненні з багатіями Мусій не розгубився, не поступився жодним переконанням. Вороги вхопилися за ножі, він вийняв браунінг… Пролилася кров.

В основі новели “Політика” – земля. Григорій Косинка в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає жодних компромісів.

Для створення правдивого образу новеліст проникає в душу людини, її психологію (новела “Змовини”). На останньому етапі творчості драматичну напругу досягає за рахунок драматизації внутрішнього життя героя. Відчувається, що в останні свої роки письменник дійшов “свого зросту і сили” і “побачив ясне вдалині” не лише суспільного розвитку, а й художньої творчості загалом.

Працював на літературній ниві Г. Косинка неповних 15 років і залишив нам художньо вагому новелістичну спадщину. Його новели – невеликі епізоди, вихоплені з життя села. Яскраві, промовисті, вагомі.

Письменник там будує розповідь, що не тільки бачиш, а й чуєш усе. що відбувається довкола. Відображення не скороминущих фактів і вражень, а лише того, що справді є подією, поглиблений психологізм у розкритті характерів і сильний емоційний підтекст, що корінням сягав у фольклорний грунті – ось найяскравіші риси творів Г. Косинки – найвидатнішого новеліста новітньої української літератури.