|  | 

І ти колись боролась, мов Ізраїль – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам Бог поставив

Супроти тебе силу невблаганну

Сліпої долі. Оточив тебе народами,

що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

Послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних

І в тьмі з’явився хтось непоборимий,

Якийсь дух часу, що волав ворожо:

“Смерть Україні!” – Та знялась високо

Богданова правиця і народи

Розбіглися, немов шакали ниці,

Брати братів пізнали і з’єднались.

І дух сказав: “Ти переміг, Богдане.

Тепер твоя земля обітована”.

І вже Богдан пройшов по тій землі

Від краю і до краю. Свято згоди

Між ним і духом гучно відбулося

В золотоверхім місті. Але раптом

Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

Та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось Червоне море

І розділилося по половині,

І знов злилось докупи, й затопило

Кого? Ой, леле! Новий фараон

Пройшов живий поміж Червоне море,

Але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

Бий в бубон і лети в танок з нестяму:

Кінь і їздець в Червонім морі згинув –

Тобі зостався спадок на покраси,

Бо зносиш ти України клейноди,

Святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море. Висохло й осталась

безрадісна пустиня після нього.

І став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

Немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

Вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з’являвся дух величний.

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

Вони не вірили своїм очам

І врозтіч розбігались манівцями,

І попадали ворогам в полон.

Чи довго, ще, о. Господи, чи довго

Ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий

Той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

Розбий, розсій нас геть по цілім світі,

Тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

На срібне марево у далині

і скаже: “Он земля твого народу!

борись і добувайся батьківщини,

Бо прийдеться загинуть у

вигнанні чужою-чуженицею, в неславі”.

1 може дасться заповіт новий

І дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

Свому народу землю? Хто розбив нам

Скрижалі серця, духа заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

Що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине н-о-в-и-й Вавилон?

Коментар

У вірші “І ти колись боролась, мов Ізраїль…” Леся Українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса побачила Богдана Хмельницького. Здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між брата-ми-сусідами.

Але “дух зрадив”, і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. Провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети – “з отарою блукали й пастухи”.

З болем лірична героїня запитує: “Чи довго ще, о, Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?” Можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою?

Твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які передають глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: І ти колись боролась, мов Ізраїль – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено




І ти колись боролась, мов Ізраїль – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email