|  | 

Індивідуальний стиль Лесі Українки – Леся Українка (1871-1913)

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Індивідуальний стиль Лесі Українки

Один із перших дослідників творчості Лесі Українки Микола Євшан називав її поезію “цілою програмою духовного і культурного відродження”, вогнем, “який мас розпалити глухороджений люд і зробити його видючим”. У творах Лесі Українки він почув “найсильніший вислів нової національної душі після Шевченка”. Миколі Євшану належить наймісткіша характеристика доробку письменниці: “Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка вміє відмежувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, – оте все сплелося у творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість”.

Окреслюючи поетику Лесі Українки, літературознавці ще на початку XX століття відзначали її уміння передавати враження безнастанного руху, його ритміку через контрасти світла й тіней, через “думання барвами”. Поетеса акцент робила не на діях, а на емоціях, не на смислових враженнях, а на душевних переживаннях, і навіть почуття передавала у динаміці, а не статично. Художній стиль відображає світогляд Лесі Українки, для якої “розуміти світ як волю – значить розуміти його як рух” (Дмитро Донцов). Для досягнення цієї художньої мети поетеса послуговувалась різними засобами.

Це і зорове та слухове вираження емоцій, що відбиває неоромантичний струмінь, нове естетичне осмислення поезії; і метафорична образність асоціативного плану; і часте уживання антитези; і афористичність поетичного вислову; і місткі символи, характерні для поезії неоромантиків; і звукова інструментовка (асонанси, дисонанси, алітерації).

Форма поезій Лесі Українки вражає і надзвичайною різноманітністю строфіки (сонети, октави, секстини, катрени, терцини і навіть гекзаметр) та наявністю усіх віршових стоп – від ямба і хорея до дактиля, амфібрахія, анапеста. За творчістю Лесі Українки можна вивчати особливості білих віршів, до яких вона охоче зверталася, бо вдавали вони великий простір для думки і можливість використовувати і ораторські, і розмовні інтонації” (Максим Рильський).

Верлібром (вільним віршем) написані такі чудові твори поетеси, як “Завжди терновий вінець” та “Уривки з листа”, що своїм знаменитим початком визначає особливості жанру цього твору: “Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша. / Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене, / Розмір, неначе химерная хвиля, / Розбивається раптом об кожну малу перешкоду, / Ви даремно шукали б у ньому дев’ятого валу, / Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану. / Думки навіває мені тепер Чорнеє море – / Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає…”. Особливістю поетичного стилю Лесі Українки є музикальність – той дар, яким вона володіла бездоганно, бо гостро і тонко відчувала слово. З таким багатогранним творчим багажем і прийшла Леся Українка “в країну слави”, прийшла як письменниця з виразним і неповторним індивідуальним стилем.

Міжпредметні паралелі. Генріх Гейне (1797-1856) на лежить до митців, чия індивідуальність і творчий пафос були особливо близькими Лесі Українці. Її залюбленість у поезію найяскравішого представника німецького романтизму виявлялася по різному: від блискучих перекладів – до співзвучності мотивів. Леся Українка переклала уславлену “Книгу пісень” і поему “Атта Троль” Гейне. Стисла форма вірша німецького майстра слова, яскравість його образу та легка іронія чуються в Лесиній “Давній казці”.

Обом поетам властива тенденція до циклізації творів. Вони чуттєво близькі у зображенні морської стихії (“Північне море” у Гейне, “Хвиля”, “Імпровізація”. “Тиша морська” у Лесі Українки).

Обидва митці у своїй творчості зверталися до далеких історичних епох і країн – Єгипту, стародавньої Іудеї, рицарського Середньовіччя. У їхньому творчому спадку особливо яскравим постає образ батьківщини, обоє на різних етапах творчого шляху звертались до теми мистецтва і митця (“То be or not to be” Лесі Українки, “Зимова казка” Генріха Гейне). Гейне більшість життя прожив на чужині (у Франції), Леся Українка теж була “самовільною вигнанкою” з волі обставин. У біографіях обох митців є ще один “сумний” пункт, що їх споріднює: хвороба Лесі Українки часто обмежувала можливості руху: Генріх Гейне десять ос






Індивідуальний стиль Лесі Українки – Леся Українка (1871-1913)
Обратная связь: Email