Інтимна лірика – Іван Якович Франко

Іван Якович Франко (1856-1916 pp.)

Інтимна лірика

Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці “Зів’яле листя” (1896 p.), яку митець назвав “ліричною драмою”. Цей шедевр інтимної лірики понад сто років бентежить серця читачів, обпікає вогнем пристрастей, і дарує естетичну насолоду. Збірка складається з “трьох жмутків”, де розкривається туга і страждання ліричного героя, породжені складними суспільними та особистими обставинами, непростий перебіг внутрішнього життя закоханого – від зародження почуття до його краху. Ці психологічні процеси здійснюються через самоаналіз оповідача.

Причиною своїх мук він вважає “три недолі”, що стали супутницями його життя: перша недоля – “м’яке серце”, друга – “хлопський рід”, третя – “горда душа”.

Неосяжне пісенне багатство українського народу І. Франко відкриває читачеві у вірші “Червона калино, чого в лузі гнешся?”. Пропускаючи образи усної поезії через призму власного інтимного життя, автор надає їм нового звучання. Твір побудований у формі діалогу між калиною та дубом, де дуб виступає символом фізичної сили, а калина – втіленням дівочої краси і ніжності.

Повторення у кожній наступній строфі попереднього непарного рядка посилює мелодійність звучання цього вірша.

Зворушливим монологом, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби ліричного героя, є поезія “Чого являєшся мені у сні?..”. Автор змальовує трагедію неподіленого кохання, використовуючи сповнені великого душевного болю запитання, епітети та порівняння, що мають здебільшого подвійне психологічне навантаження (німі уста, криниці дно студене, неначе перла у болоті тощо). Ліричний герой драми – людина чуйна, добра, щира і духовно багата, здатна на палке кохання. Кохання окриляє ліричного героя, додає сил у боротьбі і творчості.

Але відсутність взаємності боляче вражає юнака і породжує в ньому песимізм. Ототожнення ліричного героя з автором є хибним, адже Франкові не властивий індивідуалізм – риса, що зустрічається у деяких поезіях. Проте автор наголошує на тому, що кожній людині властиві і хвилини слабкості, і розпачу.

Після виходу збірки “Зів’яле листя” деякі критики зарахували її автора до декадентів. Гостре заперечення цього твердження знаходимо у вірші-ораторії “Декадент”.

Твір має яскраві ознаки публіцистичного стилю, який допомагає глибше розкрити образ поета, життя якого сповнене героїчної праці і боротьби за кращу долю рідного народу:

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог. ?