Інтимна лірика Кобзаря
Земний світ для великого Кобзаря – це світ “широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть: Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає. Святим духом серед ночі Понад ним витає.
Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, “чужу чорнобриву”, згадував щастя вже від того, “як побачить диво – твою красоту”. У найжорстокіших умовах царськоі солдатчини він писав: Ми вкупочці колись росли. Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Пташиний спів вивів у долину “з біленької хати” дівчину в “білій свитині” до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини.
Кохання – ось дб земний рай. “Якого ж ми раю у Бога благаєм?” – запитує поет (“Зацвіла в долині…”). Адже без кохання людина не може жити, без кохання “літа тії молодії марне пронеслись”, без кохання “не живем, а тілько ходим та згадуєм тії годи, як жили колись” (“І широкую долину…”). Поет розуміє, що без милого страшна жіноча недоля: Ой мамо, Страшно дівувати, Увесь вік свій дівувати, Ні з ким не кохатись. (Не тополю високую…) Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості: Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина.
Пташечка зраділа І защебетала. Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім’ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності: Минули літа молодії, Холодним вітром од надії Уже повіяло.
Зима! Сиди один в холодній хаті, Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись… (Минули літа молодії…) Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя: А я буду груші рвати, Діткам подавати… З дружиною єдиною Тихо розмовляти.
Тойді, серце, як бралися, Сі древа садив я… Щасливий я! – І я, друже, З тобою щаслива! (Подражаніе) Отже, Зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)Твір на тему: Інтимна лірика Кобзаря
Інтимна лірика Кобзаря