Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших українських поетів XX століття. Він був людиною, яка сміливо, самозречено боролася за високі ідеали добра, правди, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самосвідомість народу. Тому він більше відомий читацькому загалу як поет-борець. Але його перу належать і самобутні, сильні поезії інтимної лірики, більшість із яких були написані у в’язницях і таборах.
Інтимна лірика Василя Стуса включає в себе твори, присвячені мамі, жінці, синові, це й твори-спогади про події дитячих літ і почуття, пов’язані із ними. Спогади про найдорожчих людей, про найпотаємніше, найінтимніше в його житті – радість кохання, окремі найдорожчі епізоди немов постають через призму похмурої неволі. Але й серед страждань і смертей, серед знущань у неволі зберіг він тепло і ніжність інтимних почуттів.
Відірваний від близьких і рідних, Стус згадує про них ніби в мріях (“Ти десь живеш на забутім березі моїх змілілих пам’ятей”, “Ти десь за білим забуттям і навіть долі далі”). Поет, згадуючи дорогих йому людей, переживає їхнє горе гостріше, ніж власне. Уявляє, як їм гірко й важко: Скільки набилося туги! Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду…- Писав він у вірші “церква святої Ірини”.
Читаючи поезію “У порожній кімнаті”, ми наче чуємо голос дружини, що втратила коханого чоловіка, проймаємося її горем: У порожній кімнаті Біла, наче стіна, Притомившись чекати, Спить самотня жона. Лячні довжаться тіні, Дзвонять німби ікон, І росте голосіння З-за соснових ослон… Часто у віршах цього періоду поет згадує і про малого спин, який залишився без батька.
Болюче почуття туги за сином розкрито у вірші “Наснилося, з розлуки наверзлося”: Наснилося, з розлуки наверзлося, З морозу вклякло, з туги – аж лящить. Над Прип’яттю світання зайнялося – І син біжить, як горлом кров біжить. Інтимну лірику Василя Стуса високо оцінив І. Драч.
Він писав: “Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії, його відчайдушне вміння знаходить для душі місце всюди в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності”.