Історичне минуле у творчості Ліни Костенко

Творчість Ліни Костенко – це високий рівень думання, долання висоти, що стала нормою. “Не треба думати мізерно”, – ці слова можуть бути девізом творчості поетеси. Гете якось висловився, що жінка, пишучи вірші, не думає про зміст. Вона керується почуттями, а не розумом. Про Ліну Костенко так не скажеш.

У її творах і почуття, і розум злиті воєдино.

Ліна Костенко – поет, що пише не про все, а про важливе. Один із напрямків її творчості – це історична пам’ять: Далекий світ, купецька одіссея, Хмільне старе вино старовини! Вона своєю поезією будує мости між минулим, теперішнім і майбутнім.

…Везуть на страту козацького гетьмана Павлюка і його старого товариша Томиленка. Вони готові з гідністю прийняти смерть, але їх мучить думка про те, що разом з ними гине молодий козак Сахно Черняк, який не кинув гетьмана і вирішив умерти з ним заодно. Павлюк і Томиленко вмовляють його тікати, поки є можливість, навіть намагаються зіпхнути з воза, але молодий козак навідріз відмовляється.

Павлюка видали ворогові свої, і Сахно своєю смертю хоче спокутувати гріх, який чорною плямою ляже на весь народ. Тому на слова Томиленка – “Нестерпно бути зрадженим. Болить”, – Черняк відповідає:

А стерпно бути заодно із тими, Хто перемовчав, коли вас в’язали? Та все життя отак про себе й знати, Що ти не зрадник, ні, Ти не відступник, Ти, боже збав, не видавав нікого, Ти просто вчасно очі опустив!

І після цього зватися людиною… “Не через вас я іду, а для себе”, – сказав, як відрізав, Черняк. Не по-жіночому твердо лунає питання з твору “Циганській музі”: І що їм всім до того, що корчишся ти з болю?

Щоб так страждать за нього, Чи вартий цей народ?! Але ж, але ж, але ж!.. Народ не вибирають. І сам ти – тільки брунька у нього на гіллі, Для нього і живуть, за нього і вмирають, Ох, не тому, що він – найкращий на землі? Ліна Костенко своїм життям вистраждала цю достойну відповідь. Дійсно, народ, як і матір, не вибирають.

Відчувати себе часточкою, брунькою на народному гіллі – це щастя для справжнього патріота.

Поетеса у всіх своїх історичних творах уміє зобразити дідизну так, що вона наближається до нас, сучасних читачів, робиться об’ємною і зрозумілою. І тоді, здається, зникають віки, що розділяли давно минуле і сучасність.

Маруся Чурай – дівчина з легенди. Кажуть, що у XVII столітті жила у Полтаві дівчина, яка не тільки гарно співала, а й складала пісні, які стали народними. Ліна Костенко у романі “Маруся Чурай” розповіла не тільки романтичну історію нещасливого кохання Марусі Чурай до Гриця Бобренка. Поетеса розкрила перед читачем великий пласт історії. У її творі історичні особи – не статичні фігури.

Вони живуть, діють, помиляються і перемагають.

“Маруся Чурай” – це народне життя, строкате і повне, це виснажлива боротьба, це*сама історія промовляє до нас своє живе слово. Ліна Костенко у своїй творчості часто звертається до історичного минулого України, в якому вона (а разом з нею і ми) шукає і знаходить відповіді на питання, що ставить їх сучасне життя.