|  | 

Історико – літературний вечір пам’яті

Голодний рік, голодний вік…Лунає музика – “Реквієм” А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одягнені в темного кольору вбрання. Давлатшоєва Лілія: Адлер Королів “Стіни плачу” Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу. Помічаю: не замки – твердині, не храми – Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттяхЗ далини, аж немов з кам’яної гориНадійшли. Придивляюсь: “Вкраїна, двадцяте століття”І не рік, а криваве клеймо: “Тридцять три”.

Паляничко Карина: Літо 1933 року від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів. Дмитро Головко. “У той рік заніміли зозулі”. У той рік заніміли зозулі, Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули. В кирзяки – різаки у той рік. У той рік мати рідну дитинуКлала в яму, копнувши під бік. Без труни, загорнувши в ряднину…А на ранок – помер чоловік. І невтому, трудягу старого, Без хреста повели у той бік…І кістьми забіліли дорогиЗа сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння – Все трощив буревій навкруги…І стоїть ще й тепер Україна, Як скорботна німа край могил. Білецька Крістіна: світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по ці землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. Паляничко Карина: тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.(Хвилина мовчання).Документальний фільм. Доповідь Даниленко.

Козуліна Катерина: Петро Головатюк. “Обдирали селян”. Обдирали селян, наче липку. Мав коня – то вже був з куркулів. Супротивних – в Сибір, там, крізь шибкуСкільки глянеш, – дроти таборів. В таборах той, що землю леліяв.

У буремні відстояв грудьми.”Вождь великий” всю тундру засіяв З України моєї кістьми. Паляничко Карина: а пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав. Вже в безлюдді повнім погасалаДонечка, надія удовина. І сама вдова її вдягала, І сама поклала в домовину.

У візку скрипливому із дворуДотягла насилу до могили. Що її у цю недобру поруВирила, аби земля покрила. Білецька Крістіна:А як дощ заструменів цівками, Цвинтарні оплакуючи втрати, Босими опухлими ногамиТанцювала у багнюці мати:”Оце ж тії чоботи, що зять дав, А за тії чоботи дочку взяв…”Чорний – чорний та недобрий сватавІ, дивись, таки зумів узяти. І тепер весільну перед зятемГірко відтанцьовувала мати:”Чоботи, чоботи із бичка, Чом діла не робите, як дочка?…”Засихала на литках багнюка – Отакі – то перед і халяви. Паляничко Карина:Босі п’яти нелюдську розпукуСвітові оглухлому жбурляли:…дочку взяв……д-о-ч-к-у…О, як же ти не вмерла. Україно, Бо скільки ж то зловісницька метаЗвела людей, приречених безвинно, – Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Білецька Крістіна: висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932-1933 рр.:І. Причини голодомору: а) вивезення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів, комсомольців; б) колективізація; в) розкуркулювання; г) денаціоналізація; г) геноцид. Паляничко Карина: ІІ. Наслідки голодомору:а) внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло дванадцять мільйонів чоловік;б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 000 000 осіб. ІІІ.

Відповідальні:а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;б) керівники: Каганович, Молотов;в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський. Білецька Крістіна: Дмитро Білоус. “Ти кажеш, не було голодомору?” Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору. З якої зерно вимели до тла? Як навіть марево виймали з печіІ забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечіІ з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору? Чому ж тоді, як був і у рожай, Усе суціль викачували з двору, – Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну поруІ пухлих і померлих на шляхах. І досі ще стоять мені в очах…А кажеш – не було голодомору!

Паляничко Карина: тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей. Білецька Крістіна: тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі. (Звучить запис гімну “Боже великий, єдиний” М. Лисенка, сл..

О. Кониського).




Історико – літературний вечір пам’яті