|  | 

Іван ФРАНКО (1856-1916)

Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ. ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ

Іван ФРАНКО (1856-1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, що поблизу Дрогобича на Галичині, у родині сільського коваля.

Батькова кузня була першою життєвою школою для малого хлопчика. Про це письменник розповів в оповіданні “У кузні”.

“На дні моїх споминів, – писав він, – і досі горить той маленький, але міцний огонь. Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі”.

Саме від батька Івась почув перші казки, притчі, бувальщини. Від матері ж хлопчик перейняв любов до народної пісні.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у сільській школі. Згодом, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він почав збирати народні пісні, казки, легенди і писати власні твори. Потім він навчався у Львівському університеті.

Для дітей Франко написав казки, оповідання: “Коли ще звірі говорили”, “Лис Микита”, “Малий Мирон”, “Грицева шкільна наука” та інші.

Іван Франко був не лише видатним поетом, а й ученим, перекладачем, громадським діячем. Він гаряче і невтомно боровся за кращу долю свого народу.

Пам’ятник Іванові Франку в його рідному селі Нагуєвичі: письменник у колі видатних митців світової літератури, чиї твори він перекладав для українського читача.

Нагує́вичі, присягну́всь, місце́вість, завзя́тий.

ПОЕТ-КАМЕНЯ́Р

(Скорочено)

В Нагує́вичах на горбку́

Стояла хата у садку,

А збоку – кузня майстра Яця,

Меткого Якова Франка.

Там цілі дні кипіла праця,

Бо справна в коваля́ рука.

Дзвеніли молоти й луною,

Веселою та голосною,

Їх пісня над селом неслась.

У Яця був синок Івась,

Розумний і кмітливий хлопчик,

До книжки брався все охоче,

То й порішили батько-мати:

“Івася треба в школу дати!”

Пішов малий Івась до школи

В Дрогобич-місто. Вільну волю,

Братів і друзів, ліс і поле –

Усе, що палко так любив,

Івась-школярик залиши́в.

Учився пильно і завзято,

Читав книжок дуже багато…

Померли рано батько й мати,

Та не вернувсь у рідну хату

Івасик, круглий сирота.

Вже інша кликала мета

У світ, велична і свята:

Своє знання, любов і сили

Віддати батьківщині милій.

З Івася він Іваном став,

Та вчитися не перестав.

На фотографіях – музей-заповідник на батьківщині І. Я. Франка

Учивсь у Львові та у Відні1

І завжди думав: “Краю рідний,

О, як би помогти тобі

В тяжкій неволі і журбі?

Щоби чужим не був слугою,

Щоб управляв ти сам собою,

Щоб був щасливий і багатий

У власній вільній хаті?”

І присягнувсь Іван завзятий

Талант і розум дужий свій –

Всього себе на службу дати

Вітчизні любій, дорогій.

За те була йому пошана:

Народ назвав Франка́ Івана

Провідником-Каменяре́м,

Що безупинно день за днем

У бурю, дощ і непогоду

Ламає молотом граніт.

І для невільного народу

Будує шлях у кращий світ.

Франко – то гордість і окраса

Свого народу і землі.

Він, мов молодший брат Тараса,

Обидва – волі ковалі.

Роман Завадо́вич

1 Ві́день – столиця Австрії.

1. Прочитай, як у вірші розповідається про дитинство поета. Як навчався малий Іван?

2. У яких рядках сказано про відданість Івана Франка своєму народові?

3. Поміркуйте разом! Чому народ назвав поета Каменярем? Як ви зрозуміли останнє речення вірша?

Пригадайте, які твори Івана Франка ви вже читали. Про що вони?

Будьте дослідниками! Роздивіться фотографії із заповідника Нагуєвичі. Дізнайтеся більше про Галявину казок, на якій “живуть” герої творів Івана Франка.

Прочитайте вірші – картини природи.

ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА

Дивувалась зима:

Чом це тають сніги,

Чом льоди́ скресли

Всі на широкій ріці?..

Дивувалась зима:

Як посміли над сніг

Проклю́нутись квітки

Запахущі, дрібні?

І дунула на них

Вітром з уст ледяних,

І пласто́м почала

Сніг метати на них.

Похилились квітки,

Посумніли, замкли́сь1;

Шуря-буря пройшла, –

Вони знов піднялись.

І найдужче над тим

Дивувалась зима,

Що на цвіт той дрібний

В неї сили нема.

1. За допомогою яких слів поет змальовує зиму як живу істоту?

2. Як хотіла зима розправитися з першими весняними квітами? Чи вдалося це їй?

3. Простеж за текстом, як наростало здивування зими. Якою інтонацією краще передати її почуття?

4. Які картини можна побачити за словами вірша?

Настрій

ДРІМАЮТЬ СЕЛА

Дрімають села. Ясно ще

Осіннє сонце сяє,

Та холодом осіннім вже

В повітрі потягає.

Темно-зеленії садки

Дрімають вже без плоду,

І тихо гріються хатки,

Верби гнуться в воду.

1 Замились – замкнулись, стулились.

Ще ліс не стогне тим важким

Осіннім, довгим тоном,

І ще стрілою ластівка

Звиваєсь1 над загоном.

1. У якому темпі та з якою інтонацією треба, на твою думку, читати вірш? Чому?

2. Які вислови вказують на те, що поет змальовує погожі дні ранньої осені? А яке слово підкреслює, що це останні погожі дні?

3. Як ти розумієш вислови: “дрімають села”, “садки дрімають”, “тихо гріються хатки”, “холодом осіннім потягає”?

4. Вивчи вірш напам’ять.

Будьте дослідниками! Дізнайтеся більше про життя Івана Франка.

Розшукайте інформацію про музей у селі, де він народився і жив у дитинстві. Підготуйте розповідь про дитячі роки поета.

Чи є у вашому краї місця, пов’язані з іменем поета? Знайдіть про це відомості і підготуйте розповідь.

Прочитай казку Івана Франка “Лисичка-кума”. Поміркуй, якою тут змальовано Лисичку-сестричку, а яким – Вовчика – братика. Чи схожі вони на ті образи, які є в народних казках?

Чудерна́цькі, регота́тися, лиси́ччину, злосли́вий.

ЛИСИЧКА-КУМА

Були собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка. І задумали вони взятися чесно працювати. Ви́найшли собі нивку поля і змовилися посадити на ній картоплю. Вранці – рано вибралися обоє до роботи – я́мки робити та картоплю садити. Дома поснідали, що у них було, а щоб опівдні не бігати додому, взяли відразу із собою обід і полуденок: глечик меду і кошик паляниць.

Поклали страву між корчі, а самі взялися до роботи.

1 Звива́єсь – в’ється.

Копають, копають, таЛисицішвидконаскучилачеснапраця. Нібитокопає, асамадумає, якбитовихопитисятавкорчімедкуполизати. Осьунедалекомуболотіпоміж тростиноюзагукавГ укнавсегорло:

– Гуп-гуп-гуп!

– Зараз, зараз, сватоньку! – скрикнула Лисичка, немо́вбито її кликано. І вже кинула мотику та й збирається йти.

– А куди ти, Лисичко? – питає Вовчик-братик.

– Я хутко повернусь! – мовила Лисичка. – Копай собі свій загонець, я тебе здожену.

Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добряче меду, закусила паляницею, все чистенько позав’язувала, облизалася та й іде до Вовчика, спишна водячи хвостом, – звичайно, кума.

– А що, вже прийшла? – питає Вовчик.

– Та вже, – мовить Лисичка.

– А що там народилося?

– Хлопчик.

– А як же його назвали?

– Початочок.

– Ото ім’я! Я ще не чув такого, – мовив Вовчик.

Лисичка нічого не мовила, але взялася пильно до роботи.

Може, так минула година, а може, й дві, – знов Лисичці захотілося медку полизати. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:

– Зараз, сватуню, зараз!

– А то що, Лисичко? – питає Вовчик.

– Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.

– Та чого?

– Ми ще з ним учора балакали: бачиш, він мене просить за куму.

– Га, та коли так, то йди, тільки не барися.

– Я хутко, Вовчику! – мовила Лисичка та й шмиг у корчі.

Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденка мало що й залишилося, та й вертається до Вовчика.

– О, ти вже тут!

– Та вже.

– А що ж там народилося?

– Та дівчинка.

– А як її назвали?

– Серединка.

– Ото! Я ще й не чував такої назви, – дивувався Вовчик.

– У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.

Попрацювали вони з годину, і знов Лисичці запах дуже медок. Ледве тільки Гук загукав із тростини, а вона кричить:

– Іду, сватоньку, йду!

– Ти куди йдеш, Лисичко?

– Хіба не чуєш, що сват іще раз за куму просить? – мовила Лисичка.

– Що за диво, що він тебе так часто за куму просить? – мовив Вовчик.

– Бо мене дуже любить, Вовчику.

– Ну, то йди ж, та не барися, треба роботу кінчити.

– Я зараз тут буду, Вовчику. Роби, не бійся, я своє зроблю. Побігла Лисичка до корчів, виїла решту меду з горщика,

Схрупала решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.

– А що, вже прийшла?

– Та вже.

– А що там народилося? – питає Вовчик.

– Хлопчик.

– А як же його назвали?

– Остаточок.

– Ну, що ж, нехай здоров росте.

Копали так, копали, аж ось уже й полудень. Вовчик давно зголоднів, та все якось соромиться признатися, а далі кинув мотику та й каже:

– Ну, та тепер досить. Чи не пора обідати?

– Певно, що пора, Вовчику-братику, – мовить Лисичка, а сама нібито копає, пильнує роботи.

– А ти ж не голодна?

– Та ні, Вовчику, іди ти сам та пообідай, мене там погостили.

Пішов Вовчик у корчі, дивиться: ого! Горщик порожній, аж вилизаний від меду, кошик перевернений, і паляниць ані кришки нема! Аж тепер зрозумів, куди це Лисичка-сестричка так часто ходила!

Аж тепер йому вияснилося, які-то вона своїм похресникам чудернацькі назви давала!

– А, так ти така, погана Лисице! – скрикнув Вовчик. – Хочеш мене роботою і голодом на смерть заморити, а сама всю страву пожерла! Чекай же! Я тебе за те саму розірву і на обід згамкаю!

Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злосливий та недобрий, і не чекала довго. Накивала п’ятами до лісу, а в лісі шусть у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба. Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка втягла його до нори. Прибіг та й кричить:

– Ага, ти тут? Вилізай мені зараз! Не сховаєшся від мене!

Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота.

– Не обзиваєшся? Добре! Чекай лише, я тебе досягну.

Скочив Вовк, виломив довгу клюку, застромив у нору та й шпортає. Думка була вхопити Лисичку за ногу та й витягти на світ білий. І оглянутись не встигла Лисичка, а клюка хап її за ногу. Нора тісна, і Вовк, почувши, що щось зачепив, потяг клюку що є сили. От Лисичка, хоч і як їй мурашки поза плечима і бігали, почала реготатися та й кричати:

– Ото дурний! Зачепив за дубовий корінь та й тягне! Думає, що мене за ногу вхопив.

Тягни, дурню, тягни!

Почувши це, Вовк відпустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.

-Ай, ай, ай! Моя ніженька! – закричала Лисичка.

ДурнийВовкзрадостіякпочавтягти, покисамнезмучивсяіклюкинезламав. Тодіпішовгеть, ізаріксязЛисичкою більшенематиніякоїспілки.

1. З яким наміром Лисичка з Вовком починали роботу?

2. Скільки разів Лисичка бігала “на хрестини”? Як її витівки пов’язані з іменами удаваних похресників?

3. Попрацюйте разом! На скільки частин можна поділити казку? Прочитайте кожну частину в особах.

4. З якою інтонацією треба читати слова Лисички? А Вовчика?

5. Якими їх зобразив художник?

6. Чи зрозуміли ви, яке значення передають ці вислови: накивала п’ятами; шпортати клюкою; не мати ніякої спілки.

Підготуйтесь розіграти епізоди казки.

Чи уважно ти читав?

– У якому краї народився поет-Каменяр? Ким був його батько?

– Де навчався Франко-учень?

– Про які пори року ти прочитав вірші?

– У якому з них є вислів: верби гнуться в воду?

– Як називається збірка казок Івана Франка?






Іван ФРАНКО (1856-1916)
Обратная связь: Email