Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування:
Був такий день,
Коли не можна нічого тягти з лісу,
Бо прилізе гадина додому.
Були такі слова,
Які вимовляти умів сліпий,
Викликаючи гадину з-під хати, –
Убити її.
Була така гадина,
Яка ховалася від холоду в печі
І серед ночі цокала, як годинник (В. Герасим’юк).
І. притаманний народній пісні, найбільше він характерний для дум. Елементи І. вживаються подеколи і в прозі задля увиразнення художнього мовлення.