|  | 

Кавказ скорочено – Тарас Шевченко

Кавказькі гори “засіяні горем, кровію политі” – тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, “прокинеться правда”, коли кати народу перестануть знущатися з людей: Ми віруєм твоій силі І духу живому.

Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки. Кровавії ріки!

Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози – удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить “всіх імператорів… з дітьми і внуками”. Ліричний герой поеми славить “лицарів великих” – синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами: Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава І воля святая! Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн. Ліричний герой гірко докоряє панству: Ви любите на братові Шкуру, а не душу!

Зажерливі й багаті моляться розіп’ятому за людство Христу, Будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом Неутомленниє поклони За кражу, за війну, за кров, Щоб братню кров пролити просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!! Поема закінчується зверненням поета до пам’яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову “не за Україну, а за її ката”. Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.

Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним “диким” народам: Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти, Як і тюрми муровати, Кайдани кувати. Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле, і море.




Кавказ скорочено – Тарас Шевченко
Обратная связь: Email