“Київсько-Печерський патерик” – видатна пам’ятка житійної літератури
З кінця XI століття у Київській Русі стало з’являтися багато житійних творів. Ченці Печерського монастиря, що були зацікавлені у створенні своєрідної церковної історії обителі, склали збірник оповідань про заснування монастиря і його перших діячів. Цей збірник увійшов в історію літератури під назвою “Київсько-Печерського патерика” і мав важливе суспільно-громадське значення. Його основна частина склалася у 20-х роках XIII століття з легендарних переказів, а остаточно оформилася в посланнях Симона, єпископа Володимирського і Суздальського, до ченця Київсько-Печерського монастиря Полікарпа та в посланнях останнього до печерського ігумена Акіндіана.
На невдоволення Полікарпа своїм становищем простого монаха Симон пише відповідь-послання, де викриває честолюбність і ще додає дев’ять окремих оповідань про печерських чудотворців та повість про побудову головної церкви. Полікарп у відповідь на це надсилає ігумену Акіндіану своє послання, яке теж супроводжувалося додатком з одинадцяти оповідань про печерських подвижників. У середині XIII ст. житійні оповідання, написані Симоном і Полікарпом, були об’єднані в окремий збірник – так виник “Київсько-Печерський патерик”, який протягом кількох століть був однією з найпопулярніших книг.
У ньому ми зустрічаємо і фантастичні, містичні сподівання, побудовані на казковій основі, і розповіді про різні історичні події, політичне життя, монастирський побут, про взаємини між монастирем і князівською владою. “Київсько-Печерський патерик” наш видатний історик Михайло Грушевський назвав “золотою книгою українського письменного люду” і поставив його в один ряд з “Кобзарем” Тараса Шевченка.
Твір на тему: “Київсько-Печерський патерик” – видатна пам’ятка житійної літератури
“Київсько-Печерський патерик” – видатна пам’ятка житійної літератури