Конспект уроку – ПЛАЧ ЗА ПАСТОРАЛЛЮ ХХ СТОРІЧЧЯ ЛІНИ КОСТЕНКО

Мета: через високохудожнє слово великої поетеси передати глибину материнської трагедії і перейнятися співчуттям до незмірного людського болю.

Обладнання. Репродукція зображення Богоматері з дитям, свічки.

ХІД УРОКУ

1. Вступне слово вчителя.

– Сподіваюсь, що на сьогоднішньому уроці у ваші душі ввійде великий жаль, від якого стрепенеться серце і вже завжди озиватиметься світлим співчуттям до всякого горя.

Страшне відлуння війни описане Ліною Костенко і нині стукає незалікованою бідою в Карабасі, Абхазії, Придністров”ї, Чечні.

І ви, гадаю, задумаєтесь над тим, як зберегти найцінніше, що нам дане від Бога – життя. Не допустіть, щоб сьогоднішні жахіття колись повторилися.

2. Виконується пісня “П”є журавка воду”

Учень – Щоразу, коли йду до школи, то звертаю увагу на хату, на якій звили собі гніздо лелеки. І вже немає в тій хаті жінки, що пережила цю трагедію, але всі односельчани знають, що з хати тієї віє смутком.

Вчитель – Це трапилось під час Другої світової війни. Двоє хлопчаків бавилися в полі. Вони знайшли гранату, хотіли розібрати з цікавості… Їх тіла були понівечині, Коли тітці Ганні сказали, що трапилося, вона в шоковому стані, взяла білу ряднину і побігла в поле.

По кусочку зібрала свого Василька, не зронивши ані сльозинки. Вдома обмила клапті тіла сина, і білою ниткою зшила все докупи. Поклала єдиного сина на ліжко, а сама впала і заснула, горе скосило бідну вдову.

Все село хоронило малого Василька, тільки матері на похороні не було, пролежала три дні, коли прокинулася, то лише окровавлене рядно нагадувало їй про єдиного сина.

З цього часу лелеки звили собі гніздо на Ганниній хаті.

Учень Жита, жита грять, жита

І пахне димом біла хата

Літа, літа мовчать літа

І плаче, плаче сива мати

Вчитель

Дивовижна краса і багатство української землі, працьовитість і благородство душ наших предків породили в ХІІ-ХІУ ст вірші – пасторалі, про гармонію природи і людини.

– А чи можливі виникнення пасторалей сьогодні ( Можливе, але це вже антипастораль і не ідилію вона оспівує, а тужно голосить піснею-плачем.

Учень читає напам”ять поезію

ПАСТОРАЛЬ XX СТОРІЧЧЯ Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків.

Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить. Під горою стояла вагітна, як поле, мати. І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть! Личка вже не було.

Кісточками, омитими кров’ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць. Гарні діти були. Козацького доброго крою. Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць. Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала отих матерів рідня. А одна розродилась, і стала ушосте – мати. А один був живий.

Він умер наступного дня.

Вчитель Ви уважно слухали поезію Л. Костенко

– Яке враження справив на вас вірш (вразив мене до глибини душі своєю гіркотою і болем)

– Чи переживає природа цю трагедію, у якому рядку.

– Яку картину ви уявляєте ( серед мирного дня, мирний час, страждання і трагкдія, антитеза, протиставлення вжиті Л. Костенко, щоб глибше показати біль і горе матері.)

– Які слова не зрозумілі.

( Аріана –

Агронавти)

– Назвіть вражаючої сили вислови

– Яка основна думка вірша (Кому потрібні війни, та їх криваві наслідки)

3. Виразне читання поезії учнями.

Ви молоде покоління, вам жити творити в 21 ст, Нам тримати мир і спокій Давайте вдаватися до заповідей Божих, а саме не вбий! Це вам прийдеться колись знищити усю зброю і переробити її на користь людям

Вчитель У вас в руках свічечки, давайте запалимо їх за тих кого немає на світі, кому давно вже відсіяли зорі на небі. ( Звучить пісня Петриненка “Господи помилуй нам”).