КОЗЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

(01.11.1876, с. Горуцьке, тепер Гірське Львівської обл. – 14.08.1898, с. Гребенне, тепер Жешувського воєводства, Польща) – поет.

З сім’ї священика. Навчався в гімназії м. Новий Санч, потім у польській гімназії м. Перемишля. З 1895 р. навчається у Вищій політехнічній школі м. Львова, де почав писати вірші. Захоплювався творами Т. Шевченка й С. Руданського, Дж.

Байрона, Г. Бюргера, Л. Уланда, А. Міцкевича, Мальчевського та ін. Зачитувався творами І. Франка, надсилав йому власні вірші.

У 1897 р. тяжко захворів. “Останні два роки його життя, – писав І. Франко, – се повільне конання тіла і заразом швидке дозрівання та прояснювання духа, нестанна, жорстока боротьба між фізичним розкладом і ростом душі”. На початку 1898 р. О. Козловський зустрівся з І. Франком, який відібрав кращі твори поета для друку. Воші вийшли в світ за кілька днів по смерті Козловського в “Літературно-науковому віснику”. Пізніше, зібравши й зредагувавши всі твори, І. Франко видав книжку поезій О. Козловського під назвою “Мірти й кипариси” (1905) зі власною передмовою, в якій дав високу оцінку молодому поетові, його оригінальному талантові, що позначався “безоглядною щирістю та правдивістю своїх почувань і загальною духовою дозрілістю”. Згаснувши у 22 роки, О. Козловський заявив себе як один із найталановитіших поетів молодої генерації, що міг би досягти поетичних вершин.

Але й те, що полишилось, має естетичну й пізнавальну цінність.

Поезія О. Козловського різножанрова. Насамперед він поет – лірик; його інтимна лірика сповнена справжнього артистизму. Автор умів без фальші й зайвої афектації відтворити високе людське почуття, чисте одухотворене кохання (“До пташки”, “Весілля”, “Мені так важко”, “Ворон – віщун”, “Драма” та ін.). В його спадщині є й гуморески, епіграми, часто крізь ліричний тон звучить легка іронія (“Ідилія – драма”, “Зозуля”, “Біда”, “Під шумок”, “Козачок”), Звертався й до історичної тематики. Ще в гімназії написав повість “Іван Богун”, яка не збереглася.

Оспівав козацьку славу (“Похід Богдана”, “Розстання”), апелював у віршах до України, Дніпра (“Се та Україна, славна та багата, сумна, а так красна”).

Поет знав про невиліковну хворобу. Багато його віршів осмислюють швидкоплинність життя. З-поміж них є сповнені глибокого смутку, навіть відчаю (“Хвиля жалю”, “Чорна думка”), одначе переважають світлі тони, ясність і врівноваженість думки, а то й кепкування над невідворотною смертю (“До костомахи”). Незавершеною лишилася драматична поема “Лешко”, з якої надруковані окремі частини.

Перекладав твори Дж. Байрона, Уланда, Бюргера. Рукописи зберігаються у відділі Інституту літератури ім.

Т. Шевченка HAH України.

Літ.: Мочульський М. Олександр Козловський // Науковий збірник, присвячений проф. Михайлу Грушевському. Л., 1906; Пінчук Степан. Один із тих, що впали на шляху // Козловський Олександр.

Поезії. К., 1966; Франко І. Олександр Козловський // Франко І. Зібр. творів: У 50 г. К., 1982. Т. 36.

Ф. Кислий