|  | 

Критичний реалізм

Критичний реалізм

Найвизначнішою особливістю другого періоду розвитку нової української літератури є зародження й утвердження в ній критичного реалізму.

Принципи критичного реалізму – правдивість деталей, типових характерів і типових обставин – вперше найповніше виявились у творчості Шевченка.

Критичний реалізм як метод художнього освоєння дійсності був великим кроком у розвитку української літератури. Він сформувався й виріс на основі здобутків раннього просвітительського реалізму, наявного в творчості І. П. Котляревського, П. П. Гулака-Артемовського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Б. П. Гребінки, і кращих рис прогресивного романтизму.

Суспільними та естетичними джерелами критичного реалізму в українській літературі було посилення боротьби проти експлуатації, волелюбні заклики прогресивних романтиків, перемога матеріалістичної концепції в естетиці.

Зародження й утвердження критичного реалізму в українській літературі відбувалося паралельно з розвитком реалізму в російській літературі, з успіхами “натуральної школи” й перемогою гоголівського напряму в ній, теоретично осмисленими у працях В. Г. Бєлінського, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова.

Однією з головних рис критичного реалізму є відтворення життя “у формах самого життя”. Розвиваючи це положення, Чернишевський обгрунтував три основні завдання літератури, яка повинна не тільки правдиво відтворювати дійсність, а й бути підручником життя й виносити вирок дійсності.

Таке високе призначення література може виконати тільки на основі подальшого поглиблення принципів її народності. Справжня народність літератури, яка полягає передусім у відбитті народних дум і прагнень, – неодмінна ознака критичного реалізму.

У попередні роки це питання трактувалося однобоко. Під народністю літератури розуміли лише відображення побуту, деяких зовнішніх сторін життя народу, ідеалізацію патріархальних звичаїв, вживання простонародної мови, використання фольклорних образів без проникнення в психологію і соціальний зміст життя народу.

Для творчості основоположника критичного реалізму в українській літературі Т. Г. Шевченка і його наступників характерним є всебічне змалювання дійсності, показ життя народу не тільки в побуті, а і в його соціальних виявах, класових суперечностях, засудження не тільки окремих вад тогочасного суспільства, а й нещадне викриття з позицій народних прагнень і інтересів всього експлуататорського ладу, самодержавства, національного гноблення, утвердження громадянських прав трудящих людей. ?




Критичний реалізм
Обратная связь: Email