|  | 

Куди йде дитинство? (твір-роздум)

Дитинство… Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди. “Дайте до дитинства щасливий квиток”, – просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був?

А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Светлова: “Обрій іде – я за ним”. Так, дитинство – це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон…

Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом – грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже з минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає вороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам’яті.

Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.

Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть повернутися хоч на мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах…

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити із собою в душі. Щоб бути щасливим, зовсім не обов’язково повертатися до країни Дитинства.

Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого і сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.




Куди йде дитинство? (твір-роздум)
Обратная связь: Email