Купальські пісні

Купальські пісні – вид календарної обрядової лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд величання бога плодючості, згоди і любові – Купайла, або Купала. До новітнього часу цей святковий обряд дійшов фрагментарно, із запровадженням християнства він поєднався зі святом Івана Хрестителя (відбувався в ніч з 23 на 24 червня за ст. ст.), став називатися в народі Іваном Купайлом. Це свято тривало до Петра (29 червня за ст. ст.). У цей час співали тільки К. п. Крім Купайла, в них згадується ще Марена (Морена, Морина, Моряна, Мара),,яку за українською традицією завжди пов’язували з Купайлом або й називали його жінкою. Марена мислилася як богиня зла, хвороб (мору), смерті.

У весняно-літніх обрядах робили опудала Марени і спалювали або топили. Характерними ритуалами купальського обряду було готування, запалення “живого вогню” (від тертя дерева об дерево), сплітання вінків і кидання їх на воду, перестрибування через вогонь (“очищення”), різні ігри, ворожіння. К. п. (собіткові, як їх називають на Лемківщині) славлять вегетацію усього живого і життєдайного – сонця (день у ту пору вдвічі більший від ночі), землю, на якій все буяє, воду животворну, цілющу росу і чудодійне зілля (таємничий цвіт папороті), кохання і надії на щастя. У них згадуються Купайло, дівка Маринка, що втопилася (“Купала на Йвана”, “Наша Маринка-купалочка”), коротка для сну нічка (“Ой на Купала, Купалочка”, “Ой молодая молодиця”), зелена діброва із скошеними травами, тривожні хвилювання царівни, яку збирається посватати “царойко” (“Ой ти зелена дубровойко”, “Чорна хмаройка наступає”). Серед К. п. є й жартівливі передражнювання хлопців, спонукання їх до одруження (“Ой на городі крокіс, крокіс”, “Ой наші хлопці стрільці, стрільці”, “Помощу кладочку”, “Час тобі, вербонько, розвиватись”).

Більшість К. п. не мають куплетної структури, встановленого порядку римування. Формою вони багато в чому подібні до колядок, веснянок, русальних пісень. Є в них і спільні мотиви, образи (Ярило, Кострубонько), що творять спільний блок пісенної обрядовості українців. Цінну послугу для збереження купальського репертуару зробила Леся Українка.

У 1893 вона описала купальський обряд на Волині, де на той час він, порівняно з іншими місцевостями, краще зберігся, і подала при цьому з мелодіями 49 К. п. Уквітчаний піснями поетичний купальський обряд здавна приваблював багатьох письменників – М. Гоголя (“Вечір проти Івана Купала”)” М. Старицького (“Ніч під Івана Купала”), М. Коцюбинського (“Як ми їздили до Криниці”), М. Стельмаха (“На Івана Купала”), композиторів – А. Вахнянина (пісня “Гей, на Івана, гей, на Купала”), К. Стеценка (хор “На Купала”), художників, кінематографістів.