Квітка Основ”яненко як зачинатель нової української прози

Дев”ятнадцяте століття заявило про себе в Європі пристрастями свіжих ідей, хмільних, як молоде вино, ідей, що будуть названі романтизмом і на тривалий час визначать особливий стан людських душ і ставлення людини до світу. Завирували омолоджуючі сили, і народи відчули себе охочими і готовими творити історію. Хвиля суспільної активності окремих особистостей і цілих мас докотилась до всіх окраїн, готових доказати світові, що для історії немає великих і малих народів, що для кожного є історичний шанс.

Оживають Балкани, поневолені турками, прокидаються понімечені чехи, і навіть на великій руїні славної донедавна Української козацької республіки спалахують вогники надії на нове відродження.

Здавалося би Україна, як європейська держава, вже не існує, її духовні центри (Києво-Могилевську і Острозьку академію) знищено, ліквідовано навіть школи, та з землі не вирвати насіння, люди здатні зрадити землю, але земля не зрадить себе. І Україна кінця ХУІІІ століття знову дає постатті, що рівнем своїм досягають європейських вершин, а власними діяннями закладають підмурівок європейської слави для нації. Такою постаттю був Григорій Федорович Квітка, що від свого помістя Основа придбав псевдонім Основ”яненко. Честь роду і славу свого народу Григорій Квітка захищає словом.

Він довго шукав його, свого Слова. Було воно для нього носієм великого смислу Буття, образом істини, синонімом Правди, а отже – Бога, бо, як пізніше скаже про Квітку М. Драгоманов, у нього “ніколи не виходив із голови той дух, що затяг був його в монастир”.

Тож своїм словом Григорій Квітка стає на захист честі рідного народу, довівши ураїнськими повістями “Маруся”, “Козир-Дівка”, “Сердешнп Оксана”, що українська мова – не приречений на зникнення діамант, нею можна творити серйозні, зворушливі і трагічні речі. І ось твори прозаїка й стали справжнім елексиром для багатьох його сучасників і, напевне, не одного з них врятували від трагічної долі Гоголя.

Вивести творчість на європейський рівень не тільки за тематикою, а й зробити крок уперед у розвитку літературних жанрів, вийти за межі пануючої тоді травестійно-бурлескної традиції допомогло письменнику відновлення перерваних духовних зв”язків із традиціями давньої української культури, що виявилась в усвідомленні письменником себе яе виразника загальнолюдського стану духу. Творчість Квітки-Основ”яненка утвердила в українській літературі нові епічні форми реалістичного дослідження життя, відкрило нові шляхи пошуку гуманістичного ідеалу, що було успадковане і розвинуте наступним поколінням українських письменників-прозаїків. Його твори – переплетіння багатьох стилів.

Сучасні дослідники творчості Квітки ділять прозу письменника на твори бурлескно-реалістичні та синтементально-реалістичні, правда, додають, що окремі з них містять “викладені у християнській моралі”.

А “Перекоти-поле”, наприклад, цікаве насамперед тим, що в ньому яскраво виявилось своєрідне зіткнення просвітительської і романтичної ідеології. Сам Квітка-Основ”яненко вважав себе за письменника-реаліста, завзято боронив свій реалізм і своїх героїв бачив писаними з натури. На письменників, що “летают под небесами, изображают страсти, созидают характеры”, дивився скептично.

Твори Квітки-Основ”яненка глибокі, вони належать прозі ХІХ століття. З властивим йому рівнем художнього мислителя. Щоб влитись у загальноєвропейські процеси, українська література за короткий час мусила пройти той шлях, який у деяких країнах тривав десятиліття, а той роки, століття, але українська література пройшла цей шлях завдяки квітці-Основ”яненку, тому ми і називаємо Квітку-Основ”яненка – зачинателем української прози.